29 жовтня у Хмельницькому обласному художньому музеї (ХОХМ) відбулося відкриття виставки українського військового Володимира Симанишина.
Журналістка Julia News побувала на відкритті та взяла декілька коментарів у художника, музейників та відвідувачів.
Біографія
Володимир Симанишин народився в селі Висічка Борщівського району на Тернопільщині. За освітою будівельник, став на захист України з перших днів повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року він перебував за кордоном, та, дізнавшись про вторгнення російських окупантів, повернувся додому та приєднався до Збройних сил України.
Він воював на Бахмутському та Луганському напрямках, де у липні 2023 року отримав поранення обох рук від вибуху міни, що призвело до ампутації кистей. Завдяки збору коштів та підтримці клініки Protez Foundation (штат Міннесота, США), Володимиру були встановлені біонічні протези рук.
Коли захисник перебував у лікарні, до палати завітали волонтери, які запропонували пораненим хлопцям помалювати.
– “А Ви чому не будете малювати?”, – запитали у Володимира.
– “Як же я буду малювати? У мене немає рук”, – відповів чоловік.
Тоді пензлик Володимиру прикріпили до культі пластиром. Це був його перший крок на шляху до мистецтва.
Виставки робіт Володимира Симанишина відбувалися в Україні та за кордоном.
“Його творчість є символом незламності духу людини та цінностей, що надихають — любові до України і до життя. Сьогодні чоловік веде повноцінне життя – водить автівку, велосипед, малює, навчається у Волинській православній богословській академії. Виставка творів Володимира Симанишина в рамках проєкту «Від бою до полотна» демонструє не тільки художній талант митця, а й силу волі, стійкість та здатність трансформувати травму у мистецтво, надихаючи відвідувачів на співпереживання, натхнення та усвідомлення колективної сили” – йдеться в прес анонсі.
Відкриття виставки
Відкриття виставки відбулося в ХОХМ 29 жовтня. Вона відбувалася в рамках проєкту “Від бою до полотна”.
«Від бою до полотна» – це більше, ніж виставковий проєкт. Це шлях від травми до відновлення, від особистого досвіду до колективної сили. Це нова українська практика, яка поєднує культуру, психологію та громаду, створюючи простір для пам’яті та взаєморозуміння. В просторі виставок будуть розміщені волонтерські скриньки, зібрані кошти з яких підуть на підтримку військових на реабілітації» – йдеться в прес-анонсі.
На виставці представлено 40 картин Володимира Симанишина.
Традиційно захід розпочався із хвилини мовчання.
Директорка музею
Відкрила виставку директорка Хмельницького обласного художнього музею Ольга Долінська.
“Це проєкт, який ще більше обʼєднує громадянське суспільство. Цей проєкт, який дає зрозуміти, що нам треба кожного дня обʼєднуватись заради нашої спільної мети. Заради найшвидшої перемоги. Це проєкт, який доводить нам щоденно, що ми надзвичайно сильні, незламні й через мистецтво ми можемо набагато більше, ніж ми думаємо про себе. Мистецтво підтримує, мистецтво лікує і мистецтво здатне надати ті сили, які ведуть далі по життю”, – зазначила директорка музею.
Вона також подякувала матері захисника Надії Симанишиній.
Володимир Симанишин
“Ці картини, ця виставка – це не тільки про мене. В основному це насправді про кожного воїна кожного бійця, які зараз воюють захищають нашу країну, нас захищають, дають нам цю можливість тут зібратися, про той біль, який переживає кожен захисник, кожна сімʼя, кожен поранений … і можливо також не знаходить в собі сили й надії на те, що він взагалі щось може в принципі після поранення, піднятися, тому що інколи виклики насправді складні, для мене втратити руки – це дуже складний був період, і це про боротьбу…Хотілось би, щоб ця виставка насправді дала таку можливо маленьку іскру в ваших серцях, щоб ця надія і віра завжди була”, – каже Володимир Симанишин.
“Я під час служби навіть не задумувався над тим, що я можу у 2023 році отримати поранення, тому що готувалися до бойових дій, готувалися до того, що може статися зі мною з хлопцями, все-таки старалися зусібіч підготуватися, і здається, що ти до всього готовий, але інколи й випадає такий варіант, до якого ти не готовий, і ти не знаєш, як з нього виходити”, – ділиться із відвідувачами захисник.
Він також подякував волонтерам, які започаткували арттерапію.
“Це можливість також показати, що це може бути й способом відновлення, способом, мабуть, такого життєвого шляху, віднайти себе в ньому, для багатьох не тільки для себе, але й для інших” – зазначив Володимир Симанишин.
Надія Симанишина
“Коли в нього не було ще протезів, він був ще дуже важкий, приходила до нас волонтерка, яка малювала з художником і багато хлопців, які вже малювали… І Володя пішов один раз намалював, перший раз маки, дуже був здивований .. Він надихнувся цим… в нього настрій вже покращився… і він вже себе краще відчував” , – каже мати художника Надія.
Вона розповіла, що Володимир за 6 місяців створив 30 картин.
“Коли ми вже поїхали на Київ, то він вже малював сам без художників, волонтери приносили полотна, фарби і він малював, й малював. Він у Києві за 6 місяців намалював 30 картин. Ми багато пороздавали, бо до нас дуже багато приходили шкіл, дітей, волонтерів і всі хотіли на згадку. Зараз ми з ними підтримуємо контакт, коли в Київ вони дуже раді зустрітися з нами”, – каже Надія.
“Я рада тим, що він так надихнувся, бо побратими його дуже переживали, чим він буде займатися, як в нього йдуть справи…Я пишаюся тим, що він став прикладом для інших він допомагає пораненим, допомагає й надихає своїми роботами інших”, – зазначила Надія.
На виставці також можна побачити портрет Надії, який написав художник.
Відвідувачі
Валентина Біська
Захід також відвідала мати Героя Артема Степанишина Валентина Біська, каже, що все, що повʼязано з військовими, для неї дуже важливо.
А також додає – варто показувати, що захисники можуть проходити реабілітацію та реалізовувати себе в мистецтві:
“Я думаю, що це дуже важливо, і це треба заохочувати всіх військових, які приходять з депресіями, я думаю, що це великий приклад. Треба проходити реабілітацію, треба, щоб в них появилося – жити, щоб вони хотіли жити . Всі, хто приходять звідти, потухші очі. Підтримка важлива від усіх. Для них підтримка найважливіше” – каже Валентина.
Любавіна Наталя
Наталю на виставку запросила подруга. Вона розповіла, що весь час допомагає військовим та донатить на збори.
“Виставка взагалі дуже чудова, і я дуже вражена, що хлопець без рук взагалі міг так намалювати. Це – душа, це виставка душі. Взагалі дивишся на картини і не просто на те, що там намальовано, а дивишся на те, як хлопець висловив своєю душею”, – каже Наталя.
Вона поспілкувалася із Надією Симанишиною, і це її дуже вразило.
“От зараз з мамою (Надією Симанишиною – ред.) поговорила, в мене прям аж сльози. Наші хлопці самі героїчні взагалі, ну от мами, дружини, родичі, справді люди взагалі люди мають справді допомагати тим хлопцям, і це виставка доказ тому, що ми як суспільство маємо весь час їм допомагати, весь час пройматися їх проблемами. Дивіться, яке радісне в нього( Володимира Симанишина – ред.) обличчя, які радісні очі. В мене просто сльози від цього капають”, – додала Наталя.
Друга частина заходу
На другій частині заходу був музичний супровід, виступала ГО Мистецька сотня «Гайдамаки».
“Мистецька сотня “Гайдамаки”, волонтери, їхня частина, будуть співати, підтримувати. В нас поєднані митці, музиканти, психологи. Це такий проєкт великий”, – каже Валентина Марцонь.
Анонс наступної події
27 листопада буде відкриття третьої частини проекту “Від бою до полотна”.
“В залі зараз сохнуть роботи над якими працювали і військові, і матері, дружини, які чекають повернення своїх половинок і тому власне цей проєкт має обʼєднавчу силу”, – розповіла Ольга Долінська.
Валентина Марцонь також розповіла, що в кінці проекту усі учасники створять спільну картину.
“В кінці всього проєкту усі учасники малюють величезну картину, яка залишиться саме в музеї, як згадка про підтримку Хмельницької громади”, – зазначила вона.
Репортаж записала та опублікувала
Журналістка та редакторка
Юлія Лемешева
Читайте також. “Фотовернісаж на Покрову — 2025”: у Хмельницькому відбулося відкриття виставки (репортаж)
