Учора, 14 червня у хмельницькій “Книгарні Є” відбулася зустріч з авторкою та головною редакторкою видавництва “Віхола” Ольгою Дубчак. Присутні могли поспілкуватися із авторкаю, поставити питання а також отримати автограф з перших рук.
Про заплановий захід повідомила в офіційному Instagram “Книгарня Є” у місті Хмельницькому.
Журналістка “Julia News” Юлія Лемешева побувала на заході та поспілкувалася із головною гостею, а також з організаторкою події Ольгою Осмолян.
“У нас сьогодні в гостях Ольга Дубчак – це кандидатка філологічних наук, це фахова редакторка та головна редакторка видавництва “Віхола”. І сьогодні ми будемо спілкуватися з Ольгою про три її книги: “Чути українською”, “Бачити українською та “Перемагати українською”. І безпосередньо наша загальна тема розмови буде про українську мову, її розвиток, видозміни, під час великої війни, що трапилася з нашою країною” , – зазначила координаторка подій Хмельницької “Книгарні Є” Ольга Осмолян.
Розкажіть, будь ласка, про книги, які вже вийшли й ту, яку ви презентуєте сьогодні?
“Уже вийшли 3 книги моєї мовознавчої серії це – “Чути українською” (про звуки і букви української мови), “Бачити українською” (про слова, лексику і про частини мови), і третя книжка “Перемагати українською, яка власне сьогодні буде презентована, про мову перемоги” – розповіла Ольга Дубчак.
Скільки примірників ви уже випустили?
“Зважаючи яку книжку ви маєте на увазі, якщо “Чути українською”, то там, мабуть, вже під 10 тисяч вийшло. “Бачити українською” мабуть, менше: скажімо 6 тисяч. “Перемагати українською уже було кілька тиражів, я думаю, що 5-6 тисяч уже було“
Ви – головна редакторка видавництва “Віхола”. Скажіть, будь ласка, якою має бути книга, щоб видавництво її надрукувало?
“Вона має бути цікавою, дотепною, дуже бажано, щоб вона була дотепною, але ми друкуємо не тільки дотепні книжки. Це має бути такий хороший, легкий, простий, але якісний нон-фікшн”
Ви звільнилися з видавництва “Наш формат”, бо там хотіли надрукувати книгу російської науковиці. Можете розповісти детальніше про це?
“Так, звичайно. У мене відбувся конфлікт із власником видавництва “Наш формат”, який захотів видати книжку Анчі Баранової – це російська науковиця. І ця книжка мала бути присвячена коронавірусу. Я була категорично проти й відмовилася готувати до друку російську авторку, проте, на жаль, власник все-таки наполіг на цьому в такому наказовому порядку, тому я звільнилася, разом зі мною звільнилася вся команда”
Як на вашу думку, чому українське суспільство досі не може від’єднатися від російської культури та російської літератури? Чому її досі тягнуть в наш простір?
“Тому, що це сотні років пропаганди, яку росія вміє робити дуже професійно, і яка дуже довго вкладалася в голови українців, про те, що українська культура, якась трошки “нижча” чи “якась не така” порівняно з російською … цей стереотип дуже міцно сидить в наших головах, бо цьому присвячено сотні-сотні років, навіть не десятки. І тому ми на жаль не можемо так швидко позбутися цього стереотипу, але я вірю в те, що з часом все-таки українці викинуть із голови у себе ось таку дуже міфічну думку, що “російське це добре”
Ви народилися в російськомовній сім’ї, але батьки на випередження віддали вас до україномовної школи. Чи стикалися із поганим ставленням до вас через українську мову в суспільстві, з дітьми в спілкуванні, і як ви реагували?
“Я поганого точно не чула, в принципі в Києві я не стикалася з агресивним ставленням до української мови, але я чула таке здивування: тобто люди, які чули, наприклад лікарі, що я говорю українською, вони були здивовані, і питали: “Навіщо?”, “А навіщо тобі це?”. Ну тепер ми уже знаємо навіщо. А тоді так справді батьки віддали на випередження в школу. Я б не сказала, що вони могли передбачити це все, але так склалося, що я народилася на районі Оболонь, і українська школа тоді була єдина. В ній був недобір учнів, а в решті російських шкіл перебір. І, очевидно, що батьки вирішили віддати якраз в ту школу, де був недобір. Це просто так збіглося“
Як ви реагуєте, коли ви чуєте наративи “какая разніца” та “мова не на часі”?
“Я реагую негативно тому, що, мені здається, що зараз уже такий час і ми перебуваємо в такій трагічній ситуації, що говорити “какая разніца” це просто якесь кощунство, після того всього, що ми побачили й з яким горем ми стикнулися. Тобто зараз уже по-моєму все зрозуміло. Тому я реагую на це не дуже добре“
Як ви відноситесь до суржику?
“Нормально. Я люблю суржик. Він мене не лякає. Він такий живий і взагалі не страшний”
Що ви б порадили українцям, які зараз намагаються перейти на українську мову, щоб їм це було легше?
“Я їм раджу завжди більше займатися мовною практикою, розмовляти, навіть, якщо здається, що розмовляєш неправильно, розмовляти, багато читати”
Авторка розповіла про те, що вона проти будь-якого найменування росіян (напр. “орки”) окрім росіян, та зазначила, що такі найменування зрозумілі українцям між собою, а ось на міжнародному рівні потрібно називати речі своїми іменами.
“Тому, що всі ці наші назви їх.. це все для внутрішнього нашого спілкування. Щойно ми перейдемо на якийсь європейський рівень, з нашими європейськими друзями, так вони не зрозуміють що це означає. Тобто це для них ні про що… А ось росіяни це має стати такою загальною назвою, для дуже-дуже поганого явища.. Орки – це ж взагалі вигадані персонажі, і ми таким чином називаючи їх орками, ще й робимо їх нереальними. Ну ще чого бракувало, нічого собі нереально. Скільки горя вони роблять і що вони ще й нереальні? Абсолютно реальні! Тому давайте називати речі своїми іменами”
Про боротьбу словом:
“Якщо ми зробили вибір не говорити російською, ми уже зробили певний крок до боротьби. Щобільше ми відмовлятимемося від усього цього “російського спадку”, то більше ми власне і перемагатимемо”
З класиків Ольга Дубчак рекомендує твори Михайла Коцюбинського і Тараса Шевченка.
“Я завжди рекомендую твори Михайла Коцюбинського тому, що я його обожнюю тому, я його завжди пропоную .. Тарас Шевченко – це не пафос і не ідеологія, а його просто потрібно читати, от хто-хто, а всю цю мутну російську душу, якщо вона є, знав то це він. Ну і загалом це унікальне явище..Тараса Шевченка треба знати, і знайти в нього якісь свої улюблені твори, подумати й перечитати“
На сайті вашого видавництва вказано “Ми проти будь-якого інтелектуального пафосу. Процес отримання будь-якого знання — це розвага, а не тяжка праця, а навчання — це гра, а не піт, кров і сльози”. Власне що ви маєте на увазі під інтелектуальним пафосом і це більше кредо чи правило вашого видавництва?
“Коли ми тільки засновували видавництво ми прописали таку концепцію, місію нашого видавництва, що так ми не любимо інтелектуального пафосу, але зараз у наш видавничий портфель в якому Тарас Лютий, Віра Агеєва. Він засвідчує, що ми все-таки любимо… Тепер ми уже на тому етапі, що ми ось переписуємо свою місію, ми вже пів року її переписуємо, щось ніяк не перепишемо. У нас тепер вже і художня література в портфелі, і власне філософська література, інтелектуальна, і класика, тобто у нас уже не той легенький нон-фікшн, у нас уже дуже багато всього, і ми поки що не придумали, як нам це все охопити й написати”
Ольга каже, що легко працювати з усіма авторами, бо у неї немає амбіцій переписувати тексти під свої, хоча є випадки коли письменники дуже не люблять, щоб втручалися у їх тексти.
Також видавництво “Віхола” співпрацює із блогерами зокрема, вони видали книгу Каті Бльостки” Матера вам не наймичка, або Чому діти це прекрасно?”.
Зараз дуже багато іноземців вивчають українську мову. Чи не думали ви про те, щоб ваші книги перекласти на іноземну мову?
“ Думали, але це щось така буде історія, приблизно як з “Мином Мазайло”..”Мино Мазайло” – є таким неперекладним твором, тому що там є ці всі філологічні замашки.., але ми ще хотіли інакше, щоби права на них купили закордонні видавництва, ну тобто не перекладати це англійською, чи якоюсь іншою мовою, а просто отак в оригіналі це продати, і щоб це можливо трохи допомагало теж при вивченні української й вже на такому більш високому рівні, але поки що такого зацікавлення немає”
На завершення Ольга Дубчак наголосила, що українська – це мова перемоги.
“Українська мова – це мова перемоги, тому що це наша рідна мова, тому що мова – це завжди розподіл на своїх і чужих. Своя мова – це свої люди. Свої люди – це ті, хто зараз нас рятують і вони власне, я сподіваюся в більшості своїй говорять українською мовою. Українська мова – це мова наших батьків, це мова нашої історії, мова нашої культури. Тому тут інакше ніяк”
Матеріали зібрала та опублікувала
Юлія Лемешева
