У сьогоднішній статті ми розглянемо історичні події пов’язані із суфражистками та як вони виборювали право на голос.
Суфражизм, або рух за жіноче виборче право — це правозахисний рух за надання жінкам виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному та економічному житті.
Зародився він в Англії на зламі ХІХ—ХХ ст. і розповсюдився в основному у Великій Британії та США, суфражизм ознаменував початок сучасної історії фемінізму, ставши його першою хвилею.
Британський суфражизм набрав сили в першій половині XIX століття, коли жінки різко наростили свою політичну активність, зокрема, під час кампанії за реформу виборчого права у Великій Британії.
Джон Стюарт Мілль, обраний до парламенту 1865 року, відкрито підтримував право голосу для жінок, виступав за внесення до Народної Хартії виборчого права для жінок. Після неодноразового провалу суто чоловічого парламенту консерваторів проблема стала очевидною.
У другій половині XIX ст. сформувалося кілька груп з лобіювання інтересів жінок у парламенті.
1897 року 17 організацій об’єднались у Національний союз жіночих товариств (NUWSS). Союз організовував зустрічі, надсилав листи політикам і публікував різні матеріали. 1907 року союз організував першу масову ходу, що увійшла в історію як Марш бруду, оскільки понад 3000 жінок йшли в холод розбитими вулицями Лондона від Гайд-парку до Ексетер-Голлу.
1903 року від Національного союзу жіночих товариств відкололось кілька організацій, що об’єдналися під началом Еммелін Панкгерст у Суспільно-політичний союз жінок (WSPU). Оскільки національні ЗМІ втратили інтерес до руху, новоутворений союз вирішив діяти більш радикальними методами. Нову тактику вперше було застосовано 1905 року під час виступу сера Едварда Ґрея, члена щойно створеного ліберального уряду. Під час його промови дві активістки постійно вигукували:
“Чи надасть ліберальний уряд право голосу жінкам?”
Після відмови припинити викликали поліцію.
Суфражетками їх навмисне насміхаючись називали газети після інциденту. Жінки продовжували чинити опір та були заарештовані й звинувачені в нападі. За відмову сплатити штраф активісток ув’язнили. Шоковане британське суспільство звернуло увагу на новий спосіб боротьби за права жінок.
Після інформаційного успіху WSPU почав усе частіше вдаватись до радикальніших дій. 1908 року суфражистки спробували увірватись до Палати громад, підпалили будинок Девіда Ллойда Джорджа.
1909 року за ґрати потрапила леді Констанс Літтон, але її швидко звільнили після встановлення особи. Тоді Літтон почала вдавати швачку Джейн Вортон та зазнала нелюдського поводження у вигляді примусового харчування.
1913 під час Епсомського Дербі Емілі Девісон на знак протесту вибігла перед конем короля Георга V. Потрапивши під копита, вона зазнала важких травм і померла за чотири дні.
Під час Першої світової війни WSPU тимчасово перервав проведення акцій, учасниці Союзу сфокусувались на допомозі країні.
NUWSS, у свою чергу, заявив про припинення політичної боротьби, хоч таємно продовжував лобіювати інтереси жінок.
1918 року, після завершення війни, парламент ухвалив закон, що відкривав доступ до виборів жінкам віком понад 30 років, які є главою родини чи перебувають у шлюбі з главою родини, або тим, хто закінчили університет.
До 1928 року, коли було ухвалено Закон про народне представництво, жінки Великої Британії отримали рівні виборчі права з чоловіками.
1999 року журнал «Time», називаючи Еммелін Панкгерст однією зі ста найвпливовіших постатей XX століття, писав:” …Вона сформувала світогляд жінок нашого часу; вона розворушила суспільство, змінивши його назавжди“
Здобутком руху є юридичне забезпечення жінкам таких прав людини:
- як вибір влади,
- обрання на виборні посади,
- частина майнових прав (розпоряджатися власним прибутком і майном, здійснювати банківські операції),
- трудових прав (право на працю в ринковому секторі економіки), сімейних прав (право опіки над дітьми) та ряду інших прав.
В частині країн дані права виборено в пізніші періоди чи не здобуто досі.
Країни, що досі обмежують жіноче виборче право
- Бруней — влада в країні зосереджена в руках султана. Вибори до парламенту скасовані, парламентарів призначає султан. Проводяться лише місцеві вибори, жінки мають на них право голосу нарівні з чоловіками з 18 років.
- Ліван — жіноче виборче право обмежене: виборчині, на відміну від виборців, мають надати свідоцтво про початкову освіту. Голосування для чоловіків є обов’язковим, для жінок — за бажанням.
- Саудівська Аравія — абсолютна монархія. На місцевих виборах жінки теж не мають права голосу. Вперше місцеві вибори в Саудівській Аравії відбулись 2005 року. Жінки в них участі не брали. 2009 року очікувалось запровадження жіночого виборчого права, однак змін законодавства поки не відбулось. 2011 року було оголошено про дозвіл жінкам брати участь у виборах з 2015 року.
- Об’єднані Арабські Емірати — обмежене виборче право для чоловіків і жінок. На виборах 2011 року тільки близько 12% від загального числа громадян (обох статей) отримали право взяти участь у голосуванні.
- Ватикан — абсолютна теократична монархія, керована Святим Престолом. Сувереном Святого Престолу, в руках якого зосереджено абсолютну законодавчу, виконавчу й судову владу, є папа римський, якого обирають кардинали на довічний термін. Оскільки кардиналом може бути тільки чоловік, жінки не мають виборчого прав.
Міжнародний день за права жінок – дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок.
Темою цієї дати також є рух за права людини, виокремлюючи права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок.
Радянський союз сплюндрував 8 березня, перетворивши його у свято весни, краси та тюльпану. Нам ж варто не забувати про справжнє значення цього дня.
Читайте також. Історія створення пісні “Ой, у лузі червона калина”
