У Хмельницькій “Книгарні Є” 16 квітня відбулася презентація роману Тамари Горіха Зерня “Шептуха”.
Журналістка Julia News побувала на заході та записала коментарі у відвідувачів та авторки.
Біографія
Тамара Горіха Зерня — українська письменниця, перекладачка та волонтерка. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC.
Народилася в Києві. 1992 року закінчила Український гуманітарний ліцей. 1993 року вступила до Інституту журналістики Київського університету, захистила диплом 1998 року. З 2003 до 2005 навчалася в Київському міжнародному університеті. Понад 20 років перекладає економічні тексти з англійської.
З 2014 року Тамара Дуда була волонтеркою у зоні АТО. За волонтерську діяльність була відзначена грамотою мера Києва. Одружена, має трьох дітей.
«Доця» — перший роман письменниці. Він вийшов у видавництві «Білка» українською та англійською мовами. Події в книзі відбуваються 2014 року під час російсько-української війни на сході України. Заплановано екранізувати роман.
У 2021 році у видавництві «Білка» вийшов другий роман Тамари Горіха Зерня «Принцип втручання», а жанром — детектив. Головна героїня Станіслава втратила на російсько-українській війні чоловіка, і єдиною розрадою для неї стала робота. На прохання знайомої вирушає у місто свого дитинства на Черкащину, де і розгортаються основні сюжетні події.
У 2021 році Тамара Горіха Зерня з романом «Доця» номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року у номінації «Література». Твір був допущений до участі у другому турі конкурсу і переміг.
Захід у Хмельницькому
У Хмельницькому презентація роману Тамари Горіха Зерня “Шептуха” відбулося 16 квітня.
Про книгу “Шептуха”
“Авторка романів «Доця» і «Принцип втручання» цього разу пропонує вам щось особливе і водночас впізнаване. Нова книга «Шептуха» — дзеркало, у якому багато жінок впізнають себе, якщо, звісно, наважаться зазирнути. З цим пізнанням потім доведеться щось робити, але, як вважає пані Тамара, побути чесною із собою і світом ніколи не пізно”, – йдеться про книгу на сайті видавництва “Білка”.
“Я над цією книгою працювала рік щоденної роботи, плюс ще пів року тривало в нас доведення від стану рукопису до стану готової книги приблизно. Тобто на виробництво однієї книги в мене йде близько півтора два роки”, – каже Тамара Горіха Зерня.
Авторка про сенси книги
“Чим ця книга на мою думку з першого погляду відрізняється від інших книг написану про сучасну нашу Україну про наших сучасників. Героїнею цієї книги є 50-ти річна жінка, якій буквально на перших сторінках виповнюється 50 років. Це моє покоління, це покоління моїх подруг, моїх колег по роботі, це те покоління, яке на власному досвіді пережило стільки і пробило стільки стель, і наробило стільки помилок і водночас проклало дуже прекрасні шляхи і колії, якими вже йдуть за нами наші дівчата наші доньки”
“Нам випало занадто багато речей, які ми робили вперше, вперше не своєму житті, а вперше в житті взагалі новітньої історії чи історії свого покоління, історії свого роду вперше в сімʼї. Багато з нас вперше в сімʼї розлучився, багато хто з нас вперше в сімʼї покинув роботу на зарплату з єдиною трудовою книжкою, де в радянський час вважалося нормою і гарним тоном, коли в тебе в трудовій книжці, це резюме таке, було всього два записи: один ти прийшов на роботу після інституту, а другий пішов на пенсію з тієї самої роботи, і вважалося, що нормально, коли людина все своє життя ходить на роботу в одне й те саме місце, ми були по суті одними з перших, хто почав скакати спочатку між різними роботодавцями різними сферами, потім поотримували другу й третю освіту, потім на все плюнули повідкривали власні справи, прогоріли ризикували повернулися і вчилися на власних помилках”
“Ми були одними з перших, наприклад, хто сів за кермо, тому що покоління наших мам зазвичай за кермо не сідали тільки в машину в якості пасажирів в кращому випадку, якщо машина була і саме на нашому поколінні, ми додумалися зірвати з машин значок у вигляді трикутника із туфелькою жіночою. Тому що на початку нашої водійської карʼєри теж вважалося добрим тоном, що жінка має себе якось позначити в машині, мовляв, як додаткова небезпека чи додатковий якийсь такий фактор, який впливає на ваші здібності розрізняти сигнали світлофора розумієте, ми це зняли. Повісили його нам, а зняли ми”
“І от коли ми підійшли до свого першого такого великого ювілею, будучи оптимістами сподіваючись, що це половина життя, а будучи реалістами ми розуміємо, що це може бути й більша половина життя і ми раптом для себе почали говорити й думати, що той час, який нам залишився ми хочемо витратити раціонально, ми хочемо, щоб були враховані в першу чергу наші інтереси: наше здоровʼя, наше благополуччя, наш душевний спокій, наші фізичні й моральні сили й для цього саме для цього ми будемо далі приймати рішення і далі будемо взаємодіяти зі світом. Вперше у своєму житті поставивши на чільне місце свій власний інтерес. Це дуже цікаво і це дуже так наштовхується на колосальний спротив суспільства на нерозуміння на дуже багато обговорень”
“Ми дуже рано народили своїх перших дітей і тільки до 50 років вони нарешті повиростали та пішли жити своїм життям, свої сімʼї влаштували й нас ніби звільнилися руки простір, квартири і час. Для того, щоб подивитися на самих себе, подивитися на своїх чоловіків саме тому, зараз в моєму поколінні такий бум розлучень, у жінок час трошки вивільнився, вони почали думати про речі, які раніше не мали можливості обдумати”
“В першу чергу це книга про жінку, яка заходить у свій зрілий вік з позиції зрілої людини робить аудит… робить прибирання у своєму житті”
Про обкладинку
Ілюстрацію до обкладинки надала художниця Вікторія Дубовик. Детальніше про це розповіла сама письменниця.
“Я коли віддала рукопис і ми почали шукати варіанти оформлень я була впевнена, що десь існує картина, яка ляже мені на тему цієї книги..і ще я була впевнена, що я її обовʼязково впізнаю щойно побачу..Скільки ми перелопатили виставок, сховищ, тематичних груп, де від знаменитих полотен до більш таких нішевих.. Ми днями передивлялися наше сучасне українське мистецтво, ми шукали різних художниць, різні варіанти. Ми думали про те, чи можна замовити обкладинку персонально для цієї книги, якщо можна, то якою вона має бути. Я була проти різного роду мотанок на обкладинці, хоча вона здається проситься по темі цієї книги”, – розповіла Тамара Горіха Зерня.
“І коли я побачила картину цієї художниці, я зразу зрозуміла, що це абсолютно точно вона. Це сидить моя героїня, внизу картини був кіт, хто читав книгу знає яка важлива місія в сюжеті відведена коту і я відразу написала художниці. Спершу я хотіла купити цю картину, але виявилося, що пані Вікторія дуже відома художниця її картини вкрай дуже дорого коштують”, – додала вона.
“Іра (Ірина Білоцерковська – ред.) домовилася про те, щоб нам цю картину дозволили використати безкоштовно, тобто художниця не взяла з нас грошей, вона дозволила. Ну саму картину ми не отримали, а зображення, ось вона тут. Про художницю можна почитати є QR-код з посиланням на її сторінки. На мою думку, обкладинка дуже гарна”, – зазначила авторка.
Ірина Білоцерковська
Журналістка Julia News також поспілкувалася з Іриною Білоцерковською комерційною директоркою видавництва “Білка” а також волонтеркою.
Які у вас були перші враження від рукопису “Шептухи” ?
“Я вже тоді була трохи звикша до Тамариного таланту і майстерності письменницької й філософської якоїсь подачі іронічної і також страшної певним чином тому звичайно “Шептуха” мене дуже порадувала, але найбільше на мене вплинула саме “Доця, це найперша її книга, я взагалі не могла повірити своїм очам, що такий неймовірний твір такий рукопис потрапив мені до рук, а я тоді видала всього лише три книжки”, – поділилися Ірина.
Чому саме на вас так вплинув цей твір?
“Доця – це була перша історія, яку я читала про нас про волонтерів взагалі вона про зародження волонтерського руху в Україні, і написана вона була настільки живо настільки правдиво наскільки це взагалі може бути з найбільш документальна з художніх книжок написана.. тому особисто я величезна шанувальниця творчості Тамари.. перша з її шанувальниць вона мені на День народження подарувала першу сторінку її нового роману “Принцип втручання”, який зараз уже виданий, мені тоді виповнювалося якраз 50 років і вона мені принесла в рамочці оцю першу сторінку, знаючи наскільки для мене важливо кожне її слово і те, як вона пише”
Розкажіть про вашу з пані Тамарою волонтерську дільність.
“Ми взагалі з Тамарою познайомилися не як видавчиня і письменниця а як волонтери, які займалися пошуком необхідних речей для наших захисників у 2014-15 році, з тих під багато всього змінилося в 2022 ми з нею працювали на волонтерському складі в Києві … Вторгнення було наскільки для нас неочікуваним, що ми навіть не розуміли наскільки воно було неочікуваним для наших захисників, оскільки у нас військові були без їжі, без карематів без зимового одягу і ми допомагали їм чим могли ми збирали їжу збирали медикаменти медицина дуже була потрібна, бо в Києві закрились майже всі аптеки і от майже цілий рік ми займалися виключно цим складом розподіляли приймали перевозили всю цю волонтерську допомогу спочатку тільки військовим, а потім і на звільнені території, які теж потерпали від нестачі медицини продуктів і так далі”
“Зараз для того, щоб зрозуміти обʼєм, який Тамара робить, як волонтерка достатньо зайти на її сторінку в Фейсбуці де у неї постійно ідуть якісь збори здебільшого вона збирає на автомобілі для військових наших і всі ці витрати і всю свою енергію вона витрачає саме на те, щоб допомагати”
“У мене волонтерський мій рух зараз перенаправився на видання книжок військових. Мені здається дуже важливо видати книги тих, хто зараз воює в першу чергу для них самих, тобто це є підтримка їх, а по-друге, дуже важливо зафіксувати реальність от прям сьогодення вона така мінлива..книги, які писались у 22-му, 23-му вони відрізняються від тих які ми видаємо, готуємо до видання у 25-му, не кажучи вже про те, що війна йде 11-ий рік.
Автори та книги видані видавництвом “Білка” на цю тему: Віталій Запека “Цуцик”, “Ковбасокрад в раю”, Дмитро Томчук “Не зупиняйте білий автобус”, Анатолій Стодола “Стодола FM”, Ірина Бобик “Дʼвоїна“, Василь Мулік “Базальт”, Дмитро Калинчук “Пташники”, Гліб Бабіч “Вірші та пісні. Спогади друзів” (перевидана після загибелі автора), а також “Альманах” видавництва Білка та багато інших.
“По-перше, письменництво само по собі є терапією, і люди, які виписують свій досвід вони отримуюють певне полегшення наче ти це відпускаєш від себе, а досвід у нас дай Боже, важкий зараз. По-друге, будь-яка книга написана зараз учасниками подій це фіксує в памʼяті і закарбовує в історії наше життя і нашу війну. Як на мене, це найбільш важливіше можливо, що зараз мають робити книжки”, – резюмувала Ірина.
Відвідувачі
Тетяна Горбова
Тетяна Горбова – поціновувачка творчості письменниці. Розповіла, що в певний період свого часу книга “Доця” їй допомогла.
“Я прийшла на цю зустріч тому, що дуже ціную творчість письменниці. Я прочитала Доцю і це мені допомогло в певний період мого життя й от цю книгу я хотіла отримати саме з рук письменниці тому, що вже почула от коментарі, розповіді деякі та відчуваю, що це дійсно про мене”, – розповіла Тетяна.
Вона каже у творчості письменниці їй найбільше подобається щирість.
“Щирість, щирість в першу чергу, бо це мене дуже надихає така знаєте натхненна щирість, яка дає можливість в такі важкі часи вистояти просто триматися як жінці, і як матері, тобто це для жінки, можливо і для чоловіків теж, але для мене це підтримка щирість відвертість глибина”, – зазначила вона.
Тетяна додала, що такі заходи дуже важливі.
“Дуже важливо і якщо можна якби організовували такі зустрічі для дітей для старшокласників, тому, що я вчителька і я б могла приводити сюди дітей, їх треба зацікавлювати, діти читаючі, діти наші дуже розумні, а ось такі зустрічі їх би надихали”, – резюмувала відвідувачка.
Діана Матвєєва
“Можна назвати амбасадорка нашої авторки, бо коли зʼявилася її книжка її роман “Доця” то у своїй бібліотеці я тривалий час працювала в бібліотеці Молодіжній, і дуже багатьом пропонувала практично жодного разу не було промаху, бо всі читачі, які читали цю книжку залишалися в захваті”, – розповіла Діана.
Каже книгу, ще не читала, але вже в передчутті, адже події у книзі розгортаються на Сумщині.
“Я в передчутті, тим більше це Сумщина, це мала батьківщина одного з моїх батьків в мене батько звідти родом і я дуже хочу якраз проникнутися цією історією, яка в мене буде повʼязана з дитинством”, – каже відвідувачка.
“Завжди говорять – що книги це розвиток, а я завжди буду топити за той факт, що книги це велика частина емоційного задоволення. І от, щоб люди не крали в себе це емоційне задоволення відкрийте для себе радість читання і побачите наскільки це захоплює, наскільки це дозволяє поринути в інший світ, для мене це ще ескапізм – сховатися від буденності в літературі, а іноді навпаки література підсвітить те, що можливо ми в новинах не так гостро відчуємо тому, що це буде емоційний спосіб подачі”, – додала вона.
“Безперечно, це дуже жіноча подача причому така виважена глибока і мудра жіноча подача і звичайно, що коли читає жінка вона резонує, але саме цікаве, що жіноча подача з боку пані Тамари вона відгукується і мужчинам і в цьому плані це ще й спосіб пізнати жіночий світ чоловікам через прочитання творів, які пише Тамара Горіха Зерня”, – каже відвідувачка.
“Зазвичай дуже часто буває інтерес до літературного твору через особистість автора, в мене це вже було так неодноразово і це дуже працює, це сталося не з одним автором і в даному випадку досить так, що залипаєш у твір пані Тамари не знаючи її, а коли пізнаєш її як людину то твір читається, ще краще”, – резюмуваала Діана.
Подарунок від представниці ХОХМ
Також представниця Хмельницького художнього музею подарувала авторці каталог в якому зібрані 35 шедеврів живопису з колекції ХОХМ.
Висновок
У кінці презентації кожен охочий міг підписати книгу та зробити фото із авторкою.
“Нам треба бути більш лагіднішими до себе, більше собі довіряти, більше покладатися на себе і довіряти своїм рішенням”, – каже письменниця.
“Звичайно ми живемо заради помсти, я хочу бачити я хочу дожити й побачити агонії путіна, і я хочу дожити й побачити агонію росії і її розпад, і я за цим спостерігатиму з великим задоволенням”, – резюмувала Тамара.
Репортаж записала та опублікувала
Журналістка та Редакторка
Юлія Лемешева
