У Хмельницькому, 23 березня, в “Книгарні Є” відбулася презентація історичного роману Марії Лавренюк “Улиянка”. Події у книзі охоплюють період операції “Вісла”. До заходу також долучилися представники Хмельницького регіонального суспільно-культурного товариства “Переселенці” та поділилися своїми історіями.
Журналістка Julia News побувала на заході та поспілкувалася з авторкою та відвідувачами.
Контекст
9 вересня 1944 року Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.
Вигнання нацистів зі Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним з інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.
1947, 28 квітня – розпочалася операція «Вісла» – військово-політична операція польської комуністичної влади, що полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель. Проводили акцію під приводом ліквідації формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак у документах з грифом «таємно» йшлося про «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі».
Було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3936 осіб (з них: 823 жінки, 27 священники. Унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців), убито 655 осіб, заарештовано 2800 членів українського руху ОУН і УПА у Закерзонні. З квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела 357 бойових акцій, ліквідувала 1509 повстанців, знищила 1178 бункерів і криївок.
Презентація книги у Хмельницькому
Марія Лавренюк
Марія Лавренюк (Лішнянська) – членкиня Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
Авторка:
- збірок новел: “Декамерон одного села”, “Війна і мир одного села”;
- кулінарних есе: “Печериці для мудрої господині”, “Полба”;
- романів: “Де скарб твій”, “Сльоза Сирина” у співавторстві з Сергієм Синюком, “Калина Січена”.
Лауреатка Премії імені Михайла Дубова (2012), Міжнародної Премії Уласа Самчука (2018).
Відзнака конкурсу “Коронація слова” 2023 за роман “Улиянка”, як найкращий твір про кохання.
У Хмельницькому письменниця презентувала історичний роман “Улиянка”.
“Кохання не зважає на релігійні чи етнічні розбіжності. Молода русинка – сирота і поляк-бідняк закохуються. За наполяганням родини й через особисту образу дівчина виходить заміж за іншого. Улиянка готова втекти від чоловіка до коханого, та в їх життя вривається Друга світова війна… І після важких випробувань настало ще пекельніше — «взаємний обмін населенням» за угодою між Польщею та СРСР, що для русинів став терором, депортацією і колгоспним рабством”, – йдеться в анотації книги.
Твір номіновано в рамках конкурсу “Коронація слова”, як найкращий роман про кохання, однак події у творі охоплюють період історії депортації русинів.
“Торік виповнилося 80 років з дня угоди між радянським союзом і комуністичною Польщею про взаємний обмін населенням ..тобто як можна людину мінятися людиною? Як можна покинути свою хату покинути свої гори, покинути батьківські могили, як я читала спогади “те місце, де закопаний пуп” і поїхати десь в невідоме”, – сказала письменниця.
Марія Лавренюк розповіла, що прототипом головної героїні роману стала прабабуся її чоловіка, а також поділилися які джерела досліджувала для написання твору.
“Це на історичних подіях. Улиянка була прабабою мого чоловіка, а Митро прадідом..звичайно, щоб написати художній твір, я трошечки переінакшила де-що, але основна сюжетна лінія на розповідях моєї свекрухи в основному” і звичайно я багато читала, Семан Мадзелян “Под облачком”, літопис УПА, книги спогадів лемків, документи”
“Дуже багато фактів зі спогадів моєї свекрухи… Я зразу всіх попереджую звичайно, справжня Улиянка не була така як тут, бо вона тут трошечки себе вільно веде, треба було мені показати кохання, бо який роман без кохання .. Звичайно Улиянка вела себе набагато скромніше ніж моя героїня”
Марія каже написати книгу змусила ситуація, коли почали заперечувати та замовчувати депортацію.
“В один момент, була така ситуація, я почула “та ніхто вас не виселяв, самі ви виїхали” і мене так це зачепило, і всі так тихо ступилися і сказали “так, так як ви кажете, так і є”, а мене це збунтувало… я почала шукати точні докази, бо свекор каже: “Ні нас виселили”, а свекруха зразу затихла замовкла і відступила
“Що ще мене змусило написати цю книгу.. Про злочини радянського союзу знають багато про Сибір, як поляків з західних областей вивезли на Сибір, поляки пишуть про це книжки, кримські татари співають про це (депортація кримських татар – ред.) на всю Європу, а лемки чомусь бояться. Переселенці чомусь бояться… Чомусь тихенько, щоб лишнє не вимовити, щоб лишнє не сказати, треба говорити..про це треба кричати на весь світ”
Письменниця розповіла багато фактів з історії, зокрема про політику пацифікації, а також наголосила, що про виселення русинів важливо говорити.
“Вони просто приходили і казали і ви тут жити не будете”
“Я хочу ще є такий факт про Іванну Блажкевич, вона з під Козови, в неї двох дітей отруїли, її так побили, я вже достеменно не памʼятаю скільки ударів, але їй переламали всі кості, це називалося пацифікація, її привʼязали за селом і били за те, що вона була проукраїнською”
“Самі лемки – це для них трагедія, намагалися не дуже говорити про це, їм треба подолати цю травму, бо це все-таки травма дуже велика, сімʼї переселялися відривалися, з кореня виривалися і кидалися в невідоме. З іншої сторони, завжди треба говорити про трагедії – це на рівні держави, бо всі народи розказують, які в них були проблеми, тільки ми чогось дуже мало про це говоримо..Наша історія дуже важка і дуже критична, але треба все-таки про це говорити, навчитися і так говорити, щоб чув світ” Цей роман він для того, щоб навіть той, хто не лемко його прочитав, і дізнався про таку етнічну групу нашого народу, про їхню історію”, – резюмувала письменниця.
Переселенці
До заходу долучились також представники Хмельницького регіонального суспільно-культурного товариства “Переселенці”, яке було утворене в 2002 році з представників бойків, лемків та переселенців.
Ганна Сєргєєва
Ганні Сергєєвій було 8 років, коли її депортували.
“В 45 році ми приїхали на Україну, звичайно, як нас перевозили, ну тяжко вспоминати ті часи звичайно дитинство вони завжди дуже запамʼятовується, тяжкі часи були дуже.. Фактично нас заставили, так я зрозуміла від батьків, що то було настільки тайно, настільки було все організовано і дуже скоро все чутлі не під конвоєм”
“прийшли й кажуть “збирайтесь, чим скоріше”, вообщєм батьки на вози і на станцію. На станції ми пробули там дуже багато, нас там тримали дві неділі, поки нам дали вагони, а в вагонах в нас те, як-то кажуть телятники..тільки памʼятаю солома була чогось у вагоні..повний вагон набито було людей..По дорозі люди тікали, викидали людей, якось було так, на станціях люди виходили”
Вона також розповіла, що на її очах вбили священника.
“Звичайно, шо нас обідили, треба було нам зразу якось організованіше, а так за лемків було забуто”, – резюмувала Ганна.
Марія
“Я приїхала, вже десять 10-й рік живу в Хмельницькому і зразу сказала є тут лемки чи немає? – є.. я кажу в хаті сидіти не буду, бо я лемчиха, мої батьки, дідо, тато, прадідо жили в Горлицях..Я всю ту історію знаю, і до таких подробиць знаю, лемківську мову знаю, пісні знаю і це моє”, – розповіла Марія.
Марія також зачитала свій авторський вірш, який присвятила всім лемкам та родичам.
Спілкування з відвідувачами
Наталія Латун
Наталія Латун – акторка, співачка та волонтерка. Вона виконала пісню “Ой чий той кінь стоїть”. Наталія каже, що такі заходи об’єднують людей.
“Я вважаю, що такі заходи, по-перше споріднюють людей, по-друге, гуртують саме в цей час війни”
Вона додала, що Україна – важлива.
“..ця земля важлива, Україна важлива, відстоювання цієї землі і залишення її за українцями, за тими людьми, які тут проживають важливо…і люди є тут, вони живі й вони являються і вони люблять один одного і це гарні добропорядні люди”, – додала Наталія.
Світлана Тернович
“Вирішила долучитися, бо мій прапрадід лемко, переселенець. Це історія мого роду, і мені це цікаво. Цікава була історія цієї книжки, бо дуже мало хто пише саме в художньому такому варіанті літературу, більше описують реалістичні події, які були історичні, а це такий більш видуманий персонаж, ще романтика там кохання, звичайно це мене зацікавило”, – розповіла Світлана.
Вона також поділилися спогадами своєї родини.
“Памʼятаю також, розказували, що палили ті села, що це не було добровільне виселення, а саме заставляли виїжджати й було навіть таке, що змушені були кидати всі свої пожитки речі й тут вже була справа, щоб зберегти життя”, – поділилася вона.
“Кожна сімʼя має свою історію роду, а більшості родин створюють якусь спілку культурну мають свою спадщину і це наша історія є, яку хотілось би щоб її знали, і ми знали й ділилися нею, от таке дерево наше”, – додала Світлана.
Завершення заходу
На презентацію історичного роману “Улиянка” прийшли багато людей. Книги розібрали усі. Також у кінці заходу кожен охочий міг поспілкуватися із авторкою та отримати автограф з перших рук.
Репортаж записала та опублікувала
Журналістка та редакторка
Юлія Лемешева
Читайте також. У Хмельницькому відбувся вечір поезії під назвою “Пісня тисячі голосів” (репортаж)
