Не втратити радість: Ірена Карпа у Хмельницькому

У Хмельницькому пройшла зустріч під назвою “Не втратити радість” з українською письменницею, співачкою, журналісткою, телеведучою, громадською діячкою та першою секретаркою з питань культури посольства України у Франції Іреною Карпою. Усі присутні мали змогу поспілкуватися та зробити фото з письменницею, а також взяти автограф з перших рук.

Журналістка Julia News Юлія Лемешева побувала на заході та поспілкувалася із гостею міста.

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Як ви зустріли повномасштабне вторгнення росії в Україну?

“В себе вдома в ліжку. Прокинулася серед ночі від дзвінка подруги і в мене була якась така паніка потім в наступну мить я себе опанувала і ми почали просто дзвонити всім друзям в Україну, і питати хто хоче до нас їхати і почали майструвати ліжка тому, що думали, що нас буде дуже багато вдома переселенців, але в результаті тільки двоє людей до нас приїхали. Тобто якось активність перемагає безсилля”

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Пані Ірена, ви сьогодні розповідали про радість, а, власне, що вам приносить радість?

“Та те саме, що я й розповідала, власне, такі ресурсні штуки.. Ну от зараз я нюхаю квіти, які хтось купив, бо про мене подумав, для мене це радість. Радість – це те, що має мати ціннісний компонент, тобто людина якась ішла думала про мене, купила квіти, принесла мені квіти. Так я відчуваю радість, бо це не просто там шось таке знаєш роздавали безплатно, а людина там вклалася, шось зробила. Можливо читала мої книжки, можливо вперше познайомилась. Радість мені приносить смачна їжа, радість мені приносить прогулянка без телефону. Я просто знаєш ходжу по вулиці і дивлюсь на людей, чи дивлюсь на дахи чи дивлюсь там на собак. Собаки дуже багато радості приносять. Спорт, коли я себе все-таки якось змушую ним позайматись, теж потім дуже класно себе відчуваєш, який ти молодець, що ти цим зайнявся тобто, якісь такі штуки, які я контролюю, які як правило нічого навіть не коштують. Вони і приносять радість”

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Чи пишете ви зараз книгу? І якщо так чи могли б ви поділитися хоча б приблизно про що вона?

Так. Я намагаюсь писати мені зараз, я собі дала слово до кінця літа щось із цим зробити, але бачу щось графік такий зараз виступів, шо це дуже важко. Ну тобто якийсь постійний недосип і переїзди в цьому стані, він звичайно не ресурсний, але я пишу і це про любов під час війни. Це історія людей, які розділені війною, це історія..це те, я досліджую стосунки, шо з ними відбувається під час війни. Якісь люди розходяться, а хтось навпаки сходиться тобто це дуже цікаві трансформації не лише суспільні, а й також наші особистісні от мене ця тема найбільше цікавить”

У вашій біографії, я прочитала, що у 11 років ви перейшли на українську мову свідомо, і що вас дуже сильно булили в школі чи могли б ви розповісти детальніше про це і дати поради українцям, які лише переходять на українську мову?

Це було не в школі, тому що в школу я ходила в місті Яремче, це україномовне середовище, а булили мене в Черкасах, де люди вдома також говорили українською, але суржиком, а от на вулицю вийшовши всі зразу “штокалі” і там ше приїздили якісь діти з росії, в яких знову ж таки їхні діди бабусі були з України, ну інакше якби вони опинились там влітку на канікулах, і от чомусь з самого малечку починається це якесь таке імперське присмекання там не знаю..От він з росії він типу крутий давайте всі говорити з ним російською, але це було дуже важко бути дитиною в 11 років, яка протистоїть натовпу дітей. Значно легше набрехати татові, “шо так так я говорю українською, але говорити з ним російською”, але я не стала цього робити ..я не знаю challenge excepted (виклик прийнятий), якось так знаєш оцей такий ген, стержень він є. Ну всередині всіх нас є. Українська мова вона прописана на рівні ДНК. Коли твою сім’ю висилали в Сибір за те, шо була вдома українська література то sorry я не буду кидатися знаєш..Ну хтось напевно так перелякався, що буде думати : “та ні-ні це небезпечно, буду говорити російською” .. знаєш генетична пам’ять може в когось працює. А хтось як я з протесту: ні я на зло вам зараз буду доказувати, шо я вільна людина в вільній країні і я не повинна під вас прогинатися! Так, і от я думаю шо це зараз те, шо собі люди мають казати. Так, це незручно переходити, так типу ви будете робити помилки, але це нормально, шо ви будете робити помилки. Ви вчитеся..ви навіть не вчитеся, ви просто реанімуєте цю мову, так. Як сказала Забужко: “світу треба виблювати з себе росію”. Так от нам всім треба виблювати з себе цього раба, цього малороса, говорити нормально українською мовою. Хай з помилками.. я теж говорю з помилками. Я говорю з русизмами, з полонізмами. Мова це жива така структура, яка в себе назбирує, але люди говорять українською значно краще ніж вони собі можуть уявити. В мене є знайомі з Херсона з Одеси, які вибачаються. Я кажу: “Слухай якби ти мені не сказала, я подумала, шо ти з Тернополя десь чи з Франківська знаєш”.. Тому люди часто себе ..занадто самокритичні, знецінюють свої зусилля. Не знецінюйте. Послання до тих, хто переходить. Нам україномовним людям з малечку дуже цінні такі люди як ви. Значно більш цінні ніж ті, хто дере на собі вишиванку і потім краде гуманітарку. Людина, яка робить зусилля, розуміє, шо мова – це зброя, – це вже неймовірно сильна і розумна людина. І все у вас вийде просто говоріть. Мова – це практика. Я – філолог французький. Я розумію як це працює. Чим більше ти говориш, тим більше в тебе виходить. Читайте цікаві книжки українською мовою, слухайте подкасти українською мовою так, там співайте якісь пісні українською мовою. Все вийде жодних нема причин, щоб не вийшло”

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Наскільки французьке суспільство після повномасштабного вторгнення росії стало більш усвідомлене про Україну ніж було до цього?

Ну всі тепер знають географію Українську, розуміють знаєш, як був цей жарт, шо колись не знали, де Україна, а тепер, якшо скажеш з Києва, то кажуть, з якого там району, з Печерська чи з Оболоні..То значно зараз краще розуміють шо це, де це. На жаль це за рахунок не якихось красивих новин про культуру і мистецтво, а саме за рахунок трагічних новин дуже часто..Такий шлях..Ми зараз дуже дорого платимо за все це і власне українці перш ніж говорити про визнання в світі повинні визнати Україну в собі. Знати скількох ми знаємо українських художників? Скількох ми знаєм класних українських письменників там чи вчених? Тобто оцим цікавитись, собою, розуміти хто ти і це автоматично буде наповнювати тебе якоюсь впевненістю, розпрямляти спину, що ти будеш розуміти, що не тільки там буряки сапали і там страждали всі, шо в нас дуже є багато крутих людей і ти є частиною цих крутих людей, і ти українець, абсолютно нормально. Ти нічім не гірший за француза чи за американця

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Як на вашу думку, чому суспільство досі шукає приводів, щоб звинуватити жертву?

Тому, що так зручно. Тому, що це люди слабаки. Чому суспільство звинувачує жертву? Бо їм здається, що якщо вони стануть на бік когось великого та агресивного то вони самі стануть великі, сильні і агресивні…Це від незрілості, це від того, що людина не вміє критично мислити.. Жертва не винна винен завжди агресор. Знаєте питають часто: А що на тобі було вдіто? А чого ти туда пішла? А чого ти там з незнайомими людьми заговорюєш.. Ні. Жертва не винна, винна людина, яка це зробила і це питання “Що було на вас одіте?”, щоби знайти “чого ж ти сама винувата”. Була виставка, де був представлений одяг, в чому була одягнута жертва на момент насильства. І Це було дуже різне все від халата домашнього в кросівках пішла виносити сміття, до якоїсь розтягнутої форми дівчини-підлітка з баскетболу поверталась, або взагалі дитячого платтячка…Тому, коли я писала цю книжку (“Тільки нікому про це не кажи”) я писала про всіх тих людей, яким в певний момент не повірили їхні батьки, які несуть цю травму впродовж життя”

Як ви вважаєте, чи потрібно ввести в Україні у школах уроки сексуальної освіти?

Треба звичайно, дітям треба пояснювати нормально, називати речі своїми іменами статеві органи правильно називати. Це до речі дуже захищає. Дослідження показують, що коли дитина знає як, що називається, а не каже там, наприклад “ця штучка”, чи ше шось, то це зупиняє частково ґвалтівника, як п’явку, бо він бачить, що в дитини довірливі стосунки з батьками, бо він бачить шо дитина розуміє шо є шо, і шо з нею роблять… Треба пояснювати про хвороби, про запобігання вагітності тому, так я за те, щоб це спокійно нормально пояснювалося

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

Чи пишете ви зараз пісні? Чи є у вас в планах випуск композиції?

Ми зараз робим пісню з Сергієм Жаданом. Я сподіваюсь, що все вийде добре. Тому, що мені дуже подобається як в них еволюціонувала музика, просто фактично з нуля, наскільки він зараз став рок-зіркою, шо прямо всі підлітки, які не читають книжок, які не підозрюють навіть, що Жадан поет, думають, що рок-музикант і реально це дуже цікаво. Я не буду спойлерити зараз, хай воно спочатку все вийде, і також хочу пісню спільну зробити з Кашею Сальцовою. Ми от якось з нею виступали, в основному ми шось продаєм зі сцени ну за донати, брошки там ше шось..Проводимо аукціони. Вели, до речі, фандрейзинговий вечір для “Пласта” і в мене вийшла за час війни пісня “Терен” ..Це пісня про людей розділених війною, які хочуть зустрітися і сподіваюсь, всі зустрінуться, кого розділила війна і нехай всі дочекаються своїх близьких до дому чи родичів, чи коханих, так, чи друзів от .. Мені дуже ця тема ну..відгукується. І Так матеріал є треба тільки зібратися з силами і випустити альбом, бо люди слухають українську музику, люди шукають нормальний український контент, це важливо зараз. Як митець, треба кожному з нас робити те, шо ти вмієш робити. Вмієш фотографувати – фотографуй. Вмієш писати класні статті – пиши класні статті. Блоги, роби колонки, якусь освітню там штуку треба робити, організовувати події.. Тоді ти не відчуваєш провини, ти не відчуваєш якоїсь своєї непотрібності. Просто будь хорошим в тому, в чому ти є, ну і донать з того, шо заробляєш”

Відео: YouTube| Qarpa| Teren

Які у вас плани після перемоги України і про що ви мрієте?

Я дуже хочу перемогу зустріти саме в Києві. Просто в своєму улюбленому місті, на землі.. Дійсно це найулюбленіше місто на землі це таки Київ. Хоча я там не народилася, і хоча я вже стільки років живу закордоном. І нарешті може поїду в Латинську Америку, яку відкладала то через ковід то через війну, а може поїду в якесь зовсім інше місто, це не важливо… Важливо, щоб все закінчилося нашою перемогою, щоби були виплачені репарації, щоби були повернуті депортовані люди. Буду якось максимально сприяти відбудові, і слідкувати за тим, як представник громадянського суспільства, щоб не було знов якоїсь потворної забудови, щоб менше було корупції. Тобто це наша задача всіх. Ми зараз маємо шанс почати абсолютно нове суспільство чисте без кумівства без корупції і без оцієї всієї гидоти, яка з’явилася там на фоні совка і просто бути вільними, нормальними чесними і сильними”

Фото: Julia News|Юлія Лемешева

У Ірени Карпи з початком війни, всі виступи спрямовані на допомогу військовим, не тільки уже постійним “підопічним”, а й у тих містах, де проводяться її заходи. У Хмельницькому адресатом став 19 окремий стрілецький батальйон. Письменниця провела аукціон, гроші з якого пішли саме на нього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *