У суботу, 17 червня, Хмельницькому Молодіжному центрі відбувся літературний вечір.
9 юних талантів : Ярослав Єфремов, Настя Кобильник, Юля Вербанова, Анастасія Мельничук, Максим Напорчук, Ганна Чернега, Альона Ткач, Наталя Карачінцева, Марія Крупицька – поділилися своєю творчістю із присутніми.
Журналістка Julia News Юлія Лемешева побувала на місці подій і змогла поспілкуватися з деякими авторками.
Захід відбувався у формі гри, де кожен автор та авторка зачитували 2 свої поезії та одну колег. Завдання полягало у тому, що митець або мисткиня мали вгадати чию поезію вони прочитали. Якщо учасники вгадували, то отримували солодкий подарунок.
Окрім цього літературний вечір супроводжувався грою на музичних інструментах.
Анастасія Лісова зіграла на гітарі та заспівала декілька пісень, у репертуарі дівчини вже є 12 композицій.
Наталя Карачінцева окрім поезії, зіграла на синтезаторі.
А один учасник навіть прочитав власну прозу.
Кобилик Анастасія першу свою поезію написала у 7-му класі, про воїна який пішов захищати Україну.
“Здебільшого мої поезії це любовна лірика, філософська лірика про почуття взаємовідносини між людьми. Також останні півтора роки пишу про війну тому, що це викликає дуже сильні емоції і те про що мовчати просто неможливо”, – розповіла Анастасія.
У поетеси вже є власна збірка «kobylnyk_poetry”. Вона складається з 5 частин: про любов, сім’ю, друзів, війну та жінку. На разі у книгарнях вона не продається, оскільки Анастасія видала її невеликим тиражем.
Прикладом для творчості Анастасія називає поезії Сергія Жадана, Василя Симоненка та Настасії Семенюк.
Можливо й справді – в тебе я просила не твоє,
Та й ти у мене те, що не змогла би дати.
І кожному боліло про своє,
І кожен з нас не міг це розгадати.
Ми говорили, як і більшість, про слова,
І наче близько так підходили до значень.
Та знов не те, і знов було не так,
У колі вибачень й взаємних звинувачень.
У колі пристрасті й того, що сильно ранить,
Хоч й ненароком, ми ж були не злі.
Ми не були поганцями із драми,
Ми просто були люди не свої.
#kobylnyk_poetry
Також вдалося поговорити із ще одною авторкою.
Альона Ткач працює кар’єрним консультантом, допомагає внутрішньопереміщеним особам у пошуках роботи, а ще пише вірші, як каже сама авторка для душі.
“Почала писати ще в шкільні часи, а вже крайній рік пишу лише про війну, і буду писати доки вона звісно не закінчиться“, – розповіла Альона.
Окрім цього поетеса задумується над виданням власної збірки, каже що вже знає як її оформити та назвати. У творчому доробку Альони 50 поезій, але ті які вона хоче опублікувати 14.
Що вас надихає?
“На даний час надихають наші люди, тому що ми настільки сильні, що про український народ треба писати. Нас мають слухати і мають чути. Напевно зараз саме той час, що ніхто не сміє мовчати. Потрібно говорити” – зазначила авторка
Прикладом для наслідування в боротьбі словом поетеса називає Тараса Шевченка.
Не твоя я молодша сестра!
Наші цінності не співпадають,
В мене серце, а в тебе граніт!
Ні добра ти, ні ласки не знаєш!
Не твоя я молодша сестра!
Ми по совісті різні з тобою
В мене є вона в тебе нема,
І єство твоє ласе до болі.
Не твоя я молодша сестра!
Апріорі, я нею не була
Коли я міцніла й росла
Тебе – навіть в планах не було.
Не твоя я молодша сестра!
В нас з тобою різне коріння
Я з колосся й небес проросла,
А тобі вже немає спасіння.
Не твоя я молодша сестра!
І тобі не про “честь” говорити!!!
Я весела, я чесна, проста,
А у тебе єдине бажання – убити!
Не твоя я молодша сестра!
І немає про що говорити
В мене навстіж відкрита душа,
А твою душу вже не відкрити.
Я тобі не молодша сестра!
І я горда – бо я Україна!
Я поранена, але я жива
Ти ще ж ціла, але ти, руїна.
Альона Ткач
Моїй УКРАЇНІ
Матеріали зібрала та опублікувала
Юлія Лемешева
