10 червня, у Хмельницькому туристично інформаційному центрі пройшла зустріч із письменником, автором ретро-детективів про Хмельницький Юрієм Даценком.
Про заплановану зустріч із митцем повідомив в офіційному Telegram Туристичний інформаційний центр Хмельницького. Присутні мали можливість поспілкуватися з письменником, поставити питання та отримати автограф з перших рук.
Редакторка Julia News побувала на місці подій і поспілкувалася з організатором Владиславом Чупруном та гостем заходу письменником Юрієм Даценком.
Захід присвячений розкриттю особливостей міста Хмельницького і власне творчості пана Юрія Даценка. У його ретродетективах всі події відбуваються на теренах Хмельниччини. Зокрема у романі “Пастка для різника” сюжет розгортається у місті Хмельницький, яке ще на той час, про який йдеться у оповіді носило імя Проскурів.
Зустріч проходила в Туристично інформаційному центрі Хмельницького.
“Я завжди на всіх зустрічах наголошую, що я представник так здаваної комерційної літератури. Маючи на увазі абсолютно позитивне значення цього словосполучення. Тобто комерційна література. Особливо на зустрічах із школярами та студентами я запитую: Як ви думаєте чи потрібно, щоб мистецтво продавалось?Діти трохи думають, діти та молоді люди, а потім однозначно кажуть що так і це нормально. Коли, наприклад художник пише картини продає їх краще за грубі гроші, має ці гроші, щоб жити за них нормально. Не існувати, а саме жити і працювати над наступний твором. Це круто, так має бути. Так є у всьому цивілізованому світі“, – зазначив Юрій Даценко
Письменник розповів дуже багато різноманітних фактів про Хмельниччину, читачі можуть ознайомитися з ними саме із творів Юрія Даценка.
Свої романи автор пише з “натури”, а саме їздить по різним куточкам Хмельницької області та описує їх у своїх книгах.
Як ви знайшли свій жанр?
“Я абсолютно не фанат детективів і історії. Ну але так сталося, знаєте. Це не я знайшов жанр, а жанр напевно знайшов мене, тому що, склалися оті якісь об’єктивні обставини, що я прочитав вікіпедійну статтю про Джека Різника, і зрозумів, що ця людина знала мову, яка би зробила у реаліях тодішнього Проскурова його своїм. Я знав багато з різних краєзнавчих книжечок цікавинок про Хмельницький і про тодішній Проскурів, і взагалі всі ці факти зібралися в одну таку конгломерацію, і витворилася оця історія“
Юрій Даценко розповів, що він величезний фанат Стівена Кінга, і що це не означає, що він буде писати так як Кінг, але письменнику подобається жанр соціально-психологічної драми з елементами фантастики, трилеру та містики.
Як повномасштабне вторгнення росії в Україну вплинуло на вашу творчість? Чи брали ви паузу?
” Однозначно в мене в моєму 4-му романі, який я мав здати до кінця лютого. І в мене дуже так був гарно розпланований весь цей час. Мені залишилось дописати буквально десяток сторінок 2-3 десятки. От, і я завжди пишу вночі, ну як вночі я починаю писати десь десята одинадцята година вечора, мої вже всі вкладаються спати, я десь до першої години нормально пишу. Тут я 24 лютого, я дописався десь до першої до другої години ночі, тільки почалося 24 лютого і я настільки був втомлений, що в мене є одне речення я його не дописав навіть до кінця, до серединки я його дописав, я знав чим я його закінчу і серйозно в мене просто закривалися очі на ранок собі знаючи, що я відправлю малого в садочок, дружина поїде на роботу і я собі сяду і нормально це допишу. На ранок ми прокинулися в іншій реальності. У Хмельницькому тоді було тихо. Ніхто не знав що трапилося ще допоки не проснувся. От і в мене це речення розірване було близько місяця. Я просто сідав дивився на нього і в мене нічого не виходило і потім в самому романі, я досі його зберіг і речення розірване і посередині курсивом написано, що тут почалася війна.. Близько двох місяців я не торкався, я не закінчував це речення, потім я його закінчив і дуже-дуже повільно закінчив книгу. Я мусив її здати до 1-го березня, якщо я не помиляюся протермінували ми з видавцями на пів року Але я дуже радий, що на початку лютого ця книжка вийшла, вийшла у Харкові, харківською поліграфією. Я не знаю, як працює місто Харків в таких умовах, тому що я можу ще зрозуміти як працює офіс так, тобто ти знову там спускаєшся в підвал, де є вайфай і перечікуєш обстріл, а як працює величезне поліграфічне виробництво де цехи. Це реально Харків місто Герой, одне з наших міст Героїв і просто ..просто в мене немає слів”
У Юрія та його дружини вдома є шестеро котів тепер одинадцятеро так як дві з них народили кошенят.
В інтерв’ю “Суспільному” ви розповіли про те, що надавали прихисток вимушеним переселенцям у себе вдома і що ви приймали людей із дітьми котами та собаками, як це відбувалося?
“Так ми завжди кошатники і це сталося дуже цікаво, якщо можна таке слово вжити у тодішній ситуації. Тому що за кілька днів до повномасштабного вторгнення я сильно погиркався зі своїм другом з Харкова. Ми щось там не поділили я не знаю. Він дуже принциповий, я дуже принциповий і 24-го в обід я написав Сергію, я знав, що він буде їхати з міста тому, що в нього маленька донечка…і вони живуть якраз в тому районі, який найбільше обстрілювали. Я знав, що він буде їхати і я йому написав, що Сергію погавкатися ми з тобою встигнемо після перемоги ось тобі адреса і ми тебе чекаємо. Він написав мені через кілька годин, буквально що “чувак я їхав просто безвісті, ми просто закинули, що могли в машину і просто поїхали”.. Одним словом ми могли зробити собі такий гуртожиток і після того, як приїхав Сергій з дружиною з малою.. Ми зрозуміли, що таких Сергіїв, так би мовити, в нас спільних знайомих дуже багато. Я більш ніж впевнений, що знайоме ім’я Павла Дерев’янка нашого дуже потужного фентезіста з його трилогією “Сірого ордену”, він сам з Білої церкви в нього теж крихітна донечка там буквально кілька місяців після народження. Вони з дружиною теж приїхали до нас зразу же. Тобто ми не приймали їх на довго в нас був, якби знаєте такий перевалочний пункт, але ми дійсно навіть казали з котами, з собаками, з ким завгодно..І серйозно ми не вели такий підрахунок, але потім коли з дружиною сіли, кого згадали ну через наш будинок пройшло більше 60 чоловік. Ми не вважаємо це досягненням, це здебільшого друзі там знайомі, знайомих і т.д. Ми навіть, коли в нас не було місьця організували мережу друзів їздили по квартирам розселяли. Ну насправді я не знаю, ну чоловік 100 вписали. Як то кажуть, це приємно, це та дрібничка, яку ми могли зробити. Зрозуміло, що перші буквально дні ми затарабанили все, що могли одяг, розкладачки, ковдри, посуд ми все звезли сюди“.
Яка ваша основна мета як письменника України?
” Дуже гарне запитання. Знаєте колись у Жуля Верна в нього була така амбітна мета написати сто романів, чесно я не знаю чи він це зробив, але мені здається, що зробив. Загальний його спадок це більше ста творів я обожнюю Жуля Верна до речі, але я ніколи не хотів стати письменником свідомо, ну якось так сталося, хоча в мене є філологічна освіта я закінчив Львівський національний університет імені Франка, українську філологію тобто, я як би ну .. сам Бог велів Я не люблю писати я люблю розповідати історії. Отак краще сказати. Ось і якось знаєте до повномасштабного вторгнення не було такої якоїсь конкретної мети. Ну хотілося просто порозповідати багато цікавих історій. А коли почалося повномасштабне вторгнення, коли з’явилися перші свідчення про те, що росіяни просто знищують історичні книжки українською мовою, а потім будь-які україномовні книжки українською мовою, я зрозумів, що я за своє життя хотів би написати стільки україномовних романів про Україну, можливо не про Україну якусь фантастику, але всеодно вона буде українською мовою скільки зможу. Просто всьому світу дати показати, що наша література наша культура, ну а література це величезний пласт культури є існує, вона класна, вона конкурентоспроможна, вона набагато цікавіша ніж російська. Ми вже переконалися в тому, Ми переконалися у вторинності російської культури і вони там здебільшого підносили свою літературу до якихось просто висот. Ну я там не буду казати там за якусь класику, хоча з класики вони пішли всі. Про сучасну російську літературу так само тобто їхню там фантастику будь-що. Ми зараз переконалися, що наша література на порядок їх перевищує принаймні за цікавістю, конкурентністю і так далі. Тому непевне ось така мета написати якомога більше”
Також автор із дружиною здавали кров, а сам письменник проводив курси української мови на волонтерських засадах. Як називає їх сам митець курси лагідної українізації.
” Мені дуже приємно, що я свого часу волонтерив в нашій бібліотеці, проводив курси української мови, вперше працював за спеціальністю, але це були навіть не курси української мови, це як я їх називав були курси лагідної українізації. Оскільки ми не вивчали академічну мову. Всі, так би мовити, мову розуміють, але просто нею не спілкуються. І от мені випала честь я дванадцять лекцій провів, класних, серйозно мені дуже сподобалося”
Коли ви дізналися вперше, що ваші книги читають на передовій?
“Чесно не було свідчень, що мої книжки десь є в АТО, на той момент, але вперше фотку себе з моїм третім романом прислав мені мій друг із Тернополя, коли він у звільненні після бойових дій лежав на ліжку і читав мою книжку. Це для мене просто..В мене щелепа відвисла. А це от буквально недавно вже з четвертим романом серйозно є рюкзак, автомат поруч і моя книжка в рюкзаку. Це дуже класно знаєте, коли саме мій роман вибирають для того, щоб відволіктися і приємно, вдвічі приємно, що саме цей роман, якби намагається показати нашу крутість, велич, значимість. Цікавість нашої Батьківщини, для того, щоб навчитися її любити”
Що ви плануєте робити після перемоги України?
” Я буду продовжувати. Я буду писати книжки, але я однозначно з одним із романів, який це буде роман я не знаю, можливо я дуже сподіваюсь, я дуже сподіваюсь, що перемога настане незадовго після виходу мого 5-го роману, а мій 5-й роман я сподіваюся вже вийде в кінці цього року. Ну тому, що якщо я до вересня здам рукопис, то я думаю, що до Нового року вже буде новий роман. От і я дуже хотів би на наступне літо зробити всеукраїнський тур”.
У планах Юрія Даценка є літературні екскурсії місцями описаними у його книгах. Екскурсії розпочнуться після виходу 5-того роману який автор на разі пише.
Окрім цього, автор поділився зі слухачами, що вже йдуть розмови про можливу екранізацію його романів.
23 та 24 червня Юрій Даценко виступить на книжковому Арсеналі в Києві, де презентує свій новий роман “Життя вічне”. Один з виступів буде в книгарні КСД в межах Арсеналу інший безпосередньо на самому стенді Арсеналу.
” В мене є 23, 24, 25 – це книжковий Арсенал у Києві. В мене виступи 23-24 в рамках Арсеналу. Там відведена година на виступ, але як мені повідомили там фактично 40 хвилин. Треба якось презентувати в 40 хвилин “Життя вічне”, яке в принципі в мене годину 20 займає там з проектором зі слайдами з усім. Приємно, що моє видавництво про мене дбає і запросило мене на виступ, тому що взагалі для мене так трепетно й так цікаво їхати на таку грандіозну масштабну книжкову подію”, – зазначив Юрій Даценко.
Книжковий Арсенал – це грандіозна інтелектуальна подія України, де розвиваються і взаємодіють літературна, візуальна, музична та театральна сцени, порушуються і осмислюються вагомі питання буття людини, а також суспільства і культури, спонукаючи до проактивної позиції учасників і відвідувачів. За 9 років існування Книжковий Арсенал відвідали понад пів тисячі письменників, поетів, філософів, дизайнерів, ілюстраторів та експертів видавничої справи з понад пів сотні країн світу.
Туристично інформаційний центр Хмельницького займається розвитком туризму та проводить різні екскурсії по місту Хмельницькому та області, щоб більше людей дізналися про його історію. Також у центрі поводять безкоштовні екскурсії для вимушених переселенців.
Остання така екскурсія, за словами Владислава Чупруна проходила 28 травня. Захід проводився з ініціативи Молодіжної Ради Хмельницького. Також там був збір на 1000 дронів для Збройних Сил України.
Матеріали зібрала та опублікувала
Юлія Лемешева
