Чорнобильська катастрофа — техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами й подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України, в ніч на 26 квітня 1986 року.
Руйнування мало вибуховий характер, реактор було частково зруйновано і в довкілля викинуто дуже велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся викид потужністю 300 Хіросім.
Ця надзвичайна подія, яку називають найстрашнішим цивільним ядерним інцидентом у світі, є однією з двох аварій атомної енергетики, оцінених як 7 (найбільший ступінь тяжкості) за Міжнародною шкалою ядерних подій, іншою є ядерна катастрофа на Фукусімі в Японії 2011 року.
Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Початкове реагування на надзвичайну ситуацію разом із подальшою дезактивацією навколишнього середовища, залучило понад 500 000 осіб і коштувало 18 мільярдів рублів — приблизно 68 мільярдів доларів США 2019 року, з поправкою на інфляцію.
Майже одразу до місця аварії, прибули пожежники. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який помер 11 травня від гострої променевої хвороби, отриманої перш за все внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолювальних протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія є чимось більшим, ніж звичайна пожежа.
“Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам”.
Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося:
« Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…
Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову»
Першочерговим завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоби захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.
Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.
Точне число жертв аварії встановити не вдалося, оскільки багато людей вмирали через роки. За приблизними розрахунками, від аварії на ЧАЕС померло близько 4000 осіб. 30 співробітників АЕС померло в перші дні й тижні аварії, ще сотні тисяч людей померли в наступні кілька років від онкологічних захворювань і променевої хвороби.
Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, білорусь та росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й Східну Фракію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литову, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен.
Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним “саркофагом”, збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію.
Однак, великі пожежі та аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.
2016 року, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, було створено найбільший на теренах України, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, де станом на 2021 рік, за словами завідувача наукового відділу заповідника Дениса Вишневського:
“Відновились дикі тварини, які жили тут 100-200 років тому, весь цей набір: хижаки, великі і малі, вовки, рисі, борсук, лисиці, копитні, ведмеді”.
У грудні 2016 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу. Щодня в цей день проходять пам’ятні заходи, виставки та інформаційні хвилини про Чорнобильську трагедію.
Цей день – є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу.
