Проводи історія походження традиції

Проводи — це другий тиждень після Великодня, в українській традиції він вважається поминальним за померлими родичами. Також може мати різні найменування як: Гробки, Діди, Красна гірка, Могилки, Поминальні дні, Поминки, Провідки, Проводки, Радовниця.

Історія походження

Традиція Радовниці походить ще з язичницької доби і тісно пов’язана з давнім культом предків. У стародавніх слов’ян Радуницею або «весняною радістю» називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. Зза давнім народним віруванням, померлі радіють, коли їх поминають добрим словом живі родичі та приходять до них на їхні могили.

Після введення у Київській Русі християнства з Х століття церковники засуджували й навіть переслідували тих, що тримався старої традиції відзначати Радуницю, але оскільки завадити цьому були невзмозі, встановили християнську традицію справляння Радуниці, однак лише одного дня — на другу неділю після Великодня.

Водночас відзначання Радуниці було унормовано, фактично зведено до поминання померлих родичів, а будь-які радощі і веселощі жорстко засуджувалися.

Однак в подальшому народ поєнав давні святкування та сувору християнську традицію у справлянні Проводів-Радуниці.

Другий тиждень після Великодня почали вважати поминальним, а його відзначання було таким, яким ми його знаємо тепер.

Наприклад у церковному словнику 1773 року є така згадка:

“В Радуницю був звичай серед простолюддя згадувати померлих свояків з язичними обрядами, і той, хто згадував, приносив на могилу вино, сичене [підсолоджене] вино, пироги, млінці, і після відправи священиком литаї, взявшу чарку з вином або склянку з пивом, відливав частину на могилу, а решту допивав сам; жінки в цей час плаксивим голосом причитали добродійства покійника…”

В сучасних українських народних звичаях слово Радуниця зустрічається доволі рідко, зате скрізь, по всій Україні, поширена церковна назва Проводи, або Поминки. В залежності від географічного розташування традиція може мати різні назви.

Наприклад, регіональними назвами є:

  • Гробки і Могилки — Центр України, Поділля та Волинь.
  • Радовниця — Полісся, особливо райони Київщини та Чернігівщини
  • Поминки, Поминальний понеділок — Наддніпрянщина і Південь України.

На Поліссі, на противагу Центру України, традиція зберігає більш архаїчні риси зі старих часів. Наприклад, у ціч дні вважається гріхом сумувати, адже померлі мають радіти, що їхні родичі про них пам’ятають, тому дуже важливо не “псувати настрій” померлим.

Фото: Вікіпедія| Проводи на Томину неділю в Україні. Худ. Костянтин Трутовський, 1877 р.

Проводи у церковній традиції та народному побуті

Провідна (Томина) неділя. Як і кожен тиждень за церковним уставом, Провідний тиждень розпочинається з неділі, яка є другою неділею після свята Воскресіння Христового. Вона має назву Провідної або, згідно з церковним календарем Фоминої (Томиної) неділі, оскільки в цей день під час Літургії читається Євангельський уривок про увірування апостола Фоми (Томи).

Згідно з Євангелієм від Івана, Фома був відсутній при першому об’явленні Ісуса Христа апостолам по Воскресінні з мертвих. Дізнавшись від них, що Ісус воскрес з мертвих і приходив до них, Фома сказав:

“Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!”.

Коли Ісус зявився апостолам знову, то запропонував Фомі вкласти руку в свої рани, після чого Фома увірував, що Христос воістину воскрес, і вимовив:

“Господь мій і Бог мій!” (Ів.20:28).

У відповідь воскреслий Христос сказав Томі:

“Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Ів.20:29).

У пам’ять про цю подію весь другий тиждень після Великодня, як і 7-ий день після Воскресіння (перша неділя після Великодня), в церковній традиції вважається присвяченою апостолу Томі.

Вівторок Провідного тижня у церковному уставі носить назву Радониці, яка в окремих місцевостях України в різних розмовних формах була розповсюджена на весь тиждень.

Середа провідного тижня є першим пісним днем після Великодня.

У четвер Великоднього тижня перед Проводами прийнято відвідувати кладовище, щоб впорядкувати могили родичів. Через це четвер Великоднього тижня подекуди називають “Навський великдень”, тобто Великдень мерців, оскільки вважалося, що в цей день звістка про настання Великодня сягає потойбічного світу, й померлі приєднуються у святкуванні до живих.. На кладовищі можна нести цукерки, пасхальну випічку, яйця і печиво. Згідно з повір’ям, в цей день мертві встають з могил, щоб розговітися після Великодня. Душі радіють, що вони не забуті найріднішими людьми.

Дні другого тижня по Великодню у великих українських містах, як Київ, та й у інших населених пунктах з кількома кладовищами, розбиті між кладовищами для відзначення поминального дня. Зазвичай це неділя, понеділок або вівторок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *