У Хмельницькому з 20 по 22 червня відбувався літературний фестиваль “Літерія”, під час якого відбувалися презентації книг, поетичні читання, дискусії, театральні вистави та книжковий ярмарок.
Журналістка Julia News побувала на Книжковому ярмарку та поспілкувалася з організаторами та авторками. Письменниці представили свої книги та розповіли про те, чим надихалися у роботі, як зʼявлялися ідеї та чи пишуть нові твори.
Організатори
Артем Ромасюков
Начальник Управління культури й туризму Хмельницької міської ради Артем Ромасюков розповів, як проходила підготовка до фестивалю.
“Власне, це вже другий фестиваль “Літерія” у місті Хмельницькому, який налічує 18 подій, 5 музичних й інші літературні. Ну і в першу чергу звичайно хочеться подякувати нашим Силам Оборони за можливість власне проводити різноманітні заходи в тому числі й фестиваль “Літерія”, – каже Артем Ромасюков.
“Направду організація для управління культури є достатньо легкою оскільки міський Будинок культури й команда “Літерії”, молоді люди, які власне вийшли з такою ініціативою вони взяли на себе основний удар: перемовини з учасниками, яких понад два десятки та організацію програми взяли на себе і тут ми вдячні Юлії Рахно, яка є ідейним таким лідером, і головним, мабуть, організатором. Для нас це дуже цінно, тому що в період повномасштабної війни і тих жахіть, які ми переживаємо, люди мають можливість все-таки відчути певні моменти релаксу через філософію поезії, прози ну і музичних цікавих заходів. Звичайно, тут менше розваг тут більше про інтелект про знання про здобуття нового досвіду про те, як можна все-таки знайти в собі сили переживати те, що щодня переживає український народ і це певний катарсис очищення завдяки творчості, тому дуже радісно що є такий фестиваль у Хмельницькому”, – додав він.
Фестиваль фінансує Управління культури й туризму Хмельницької міської ради.
“Фінансує його (фестиваль – ред.) міська рада, власне Управління культури й туризму Хмельницької міської ради, бюджет в нас не є великим. Це там орієнтовно біля 70-80 тисяч гривень. В першу чергу – це витрати, які повʼязані з прийомом гостей і технічним певним забезпеченням для виконавців і учасників фестивалю”, – розповів Артем Ромасюков.
“Важливо прививати любов до читання з раннього дитинства, це робота освітян, це робота галузі культури аби наші діти якомога менше були в гаджетах і якомога більше були в книгах”, – резюмував він.
На питання, які книги з української літератури найбільше вразили, Артем Ромасюков відповів, що це: “Безслідний Лукас” Павла Загребельного, “Брошка гімназистки” та “Будинок на Аптекарській” Ольги Саліпи, “Казки мого бомбосховища” Олексія Чупи, та поезії Василя Симоненка зі збірки “Тиша і грім”.
Юлія Рахно
Журналістка Julia News також поспілкувалася зі співорганізаторкою фестивалю “Літерія” методисткою по роботі із молоддю Хмельницького міського будинку культури Юлією Рахно.
“Підготовка в нас тривала насправді десь близько року, ми не очікували після того, як провели першу “Літерію”, що цей фестиваль стане щорічним, і тому ми дуже сильно дякуємо Управлінню культури Хмельницької міської ради, яка підтримує такі ідеї й власне Артему Євгенувичу Ромасюкову який підтримав, щоб цей фестиваль відбувався і цього року також .. Якщо минулого року у нас фокус був на тому, що ми в принципі готові приймати у себе поезію, прозу, музику й основна концепція була в тому, мистецтво довкола літератури обʼєднується, то цього року ми сфокусувалися трошки більш літературніше, хоча залишили таку саму форму, в нас також представлені й музичні гурти та театр.. Наша фокус-тема цього року – це інді-видавництва, тобто само друк та літературні журнали “Зіни”, – розповіла Юлія Рахно.
Вона каже, що цього року до фестивалю доєдналося більше авторів.
“Цього року більше авторів доєдналося і більше учасників ярмарки в нас цього року та й загалом, мені здається, більше подій…Цього року справді дуже потужні події, їх є 18 і ми працюємо над тим, щоб нашим гостям та нашим учасникам на фестивалі було комфортно, зручно і класно, і щоб вони відкривали для себе”, – зазначила Юлія.
Вона також розповіла що до підготовки фестивалю були залучені громадська організація Мистецька формація «Art A» та літературне обʼєднання “Ловці слів”.
Чи плануєте на наступний рік робити фестиваль?
“Направду складно сказати, звичайно хочеться планувати, але можливо в таких умовах, коли ми не можемо знати напевно, в ідеалі наскільки я розумію, то в місто і ми зацікавлені його проводити щорічно, але знову ж таки, побачимо”, – сказала Юлія Рахно.
Книжковий ярмарок: спілкування з авторками
Віоліна Ситнік
Письменниця Віоліна Ситнік у фестивалі бере участь уже вдруге.
“Дуже рада що мене запросили. По-перше, це наш Хмельницький, по-друге, я знаю молодь, яка організовує цей фестиваль, я знаю що це дуже креативні люди, і я була впевнена в тому, що другий буде нічим не гірший за перший та навіть кращий, тому дуже рада тут бути”, – каже авторка.
Розкажіть про ваші книги, які сьогодні презентуєте.
“Я сьогодні на розгляд відвідувачів фестивалю представляю молодіжну прозу романтичну, жахливчики, психологічні трилери детективи, а також свою новинку, яка вийшла буквально місяць тому – фентезі про грішного ангела “Грішний”…В мене книжки є на будь-який смак і гаманець, тому хто хоче прочитати про кохання you are welcome (запрошую – ред.), хто хоче трохи якоїсь моторошної атмосфери, будь ласка, я маю що запропонувати, хто хоче прочитати про вродливих ангелів та ангелиць, які спокушають світ, будь ласка, підходьте”
Що вас надихає у вашій роботі письменництва?
“Мене найбільше надихає результат, якщо я бачу що мої книжки читають, якщо я бачу відгуки в інтернеті, бачу позначки це просто дарує крила і мені хочеться писати все більше, більше і більше”
Що ви порадили б майбутнім письменникам та письменницям?
“Насправді я цю пораду завжди даю, коли мене запитують, я не вигадала нічого нового, це казав дідусь Кінг: “багато писати, багато читати”. Секрет надзвичайно простий все геніальне просте”
Наскільки важлива українська література зараз, і якщо важлива, то чому?
“Українська література важлива завжди й не тільки зараз, але для мене особисто найбільш такою вагомою причиною є те, що коли русня заходить в якесь українське місто, то першим, що вони знищують це українські книгарні, книги, бібліотеки. Мабуть, слово таки зброя, якщо вони його знищують в першу чергу, тому ми – українські письменники повинні зробити абсолютно все для того, щоб українське слово жило, розвивалося і було успішним серед читачів”
Письменниця переконана російської літератури не має бути в українському просторі.
” Її (рос. літ – ред.) просто не має бути. Крапка. Все. Ми українці в нас є своя чудова література. В нас є чудова перекладна література українською мовою. Нічого руснявого нам не треба”,– резюмувала Віоліна Ситнік.
Ольга Саліпа
“Мене запросили на цей фестиваль, тому що я Хмельницька авторка, і минулого року я брала участь в цьому фестивалі. Я, взагалі, дуже довго чекала, коли в нас в Хмельницькому буде літературний фестиваль з ярмаркою і я дуже радію, що нарешті він є і з кожним роком він стає кращий і кращий, і цього року дуже багато цікавих гостей. Мені не тільки як письменниці цікаво, а і як відвідувачці, я чекаю деяких презентацій з нетерпінням”, – розповіла письменниця Ольга Саліпа.
Розкажіть які книги презентуєте сьогодні?
“Я презентую свої книги кілька серій, я пишу в жанрі історичної родинної саги – це є вже три частини цієї родинної саги, а також в Хмельницькому завжди користуються популярністю мої ретро-романи про Проскурів, є вже 4 книги в цій серії, незабаром вийде пʼята заключна серія. Серія називається “Проскурівське коло”, серед хмельничан, воно завжди дуже затребуване. Інші мої книги теж вони виходили трішечки раніше”
Як ви прийшли в письменництво?
“Я вигадувати історії любила з раннього дитинства в мене є одна історія, яку я дуже люблю розповідати. Я ще не вміла тоді ні писати, ні читати, мене залишали маленькою разом з сестрою, з нашою прабабусею. Я дуже любила вигадувати історії. Я розповідала їй, що я десь з якимось танцювальним гуртком їжджу виступати в якісь інші міста, моя прабабуся знала, що це все неправда, але вона замість того, щоб сказати мені, що я її обманюю, вона навпаки допитувала якісь деталі, розпитувала, що я бачила, хто в чому був одягнений, яка була погода і вона мене навчила отримувати насолоду від того фантазування. Вона не сказала мені, що я брешу чи обманюю, бо якби вона так сказала в мене б можливо підсвідомо закарбувалося, що вигадувати це соромно, а вона насправді тільки це підтримувала”
“Вона мене навчила отримувати насолоду від вигадування історій. Потім далі я працювала, коли була журналісткою писала короткі оповідання, вони увійшли в збірку оповідань “Теплі історії про справжнє” її два наклади вже продано, на жаль, зараз вже немає її в наявності, але це був такий мій старт – оті короткі оповідання. Після того мені захотілося кинути собі виклик, розказати довшу історію, а далі я вже просто без письменництва не можу. Я вже бачу, що це та сфера в якій я хочу працювати далі й розвиватися.. й реалізовуватися, і я бачу, що мені вдається і це надихає ще більше”
Наскільки важливо відстоювати українську літературу, особливо зараз?
“Це дуже важливо, тому що українська література, українська культура зараз дуже цікава у світі, тому що через наші такі болючі неприємні події про Україну зараз знають більше, Україною цікавляться. Зараз дуже важливо, щоб була якісна українська література, щоб її було багато, щоб український читач міг обрати серед українських авторів те, що йому подобається”
Про роман “Таких тисячі”
Ольга Саліпа також розповіла про те, як писала свій роман “Таких тисячі”.
“Сьогодні в мене буде презентація книги найновішої моєї “Таких тисячі” вона вийшла в січні цього року (2025 – ред.) зараз якраз має бути другий наклад цієї книги, бо перший дуже швидко проданий. Ця книга на таку особливу тему: вона про жінок, які втратили коханих на війні, але тим не менше це книга в якій є над чим не тільки поплакати, а й посміятися. Вона максимально світла, вона про любов, про надію”
Як ви її писали, збирали історії?
“В цій книзі є пʼять головних героїнь, вони не мають прототипів, але їхні історії мають прототипів, тобто самі героїні вони художні скажімо так образи, але історії справжні. Я спілкувалася з багатьма такими жінками, я сама маю такий досвід, тому що в 2014 році мій чоловік загинув на війні, він був військовим, тому саме я вирішила написати цю книгу, художню книгу про людей, які переживають втрату, але для того, щоб це була не тільки моя історія чи якась вигадана історія”
“Я знайшла тих людей чиї історії були мені цікаві, такі досить епатажні історії, непрості, інколи такі десь неоднозначні, поспілкувалася з цими людьми, пообіцяла, що ніхто ніколи не дізнається, що це саме їхні історії для того, щоб вони були зі мною максимально відверті. Це історії з всіх куточків України й власне вони лягли в основу цієї художньої книги, і мені дуже приємно, що зараз дуже багато на неї відгуків, бо якщо чесно, я хвилювалася, що будуть читачі боятися читати книгу на таку важку тему, але мої ці побоювання не виправдались. Все-таки ця книга знайшла свого читача”
Як ви вважаєте чи може книга психологічно допомогти людині пережити травму?
“Перед тим як ця книга мала вийти, я її давала читати психологу обовʼязково. В мене були так само рідери чутливості – тобто це ті жінки, які пережили втрату, хоча в мене теж є такий досвід, але я не покладалася лише на свої відчуття, і я дуже багато уваги приділяла тому, щоб ця книга психологічно не була якоюсь ретравматизацією, щоб не було якихось таких тригерів, тому я дуже ретельно над нею працювала з психологом і тут в кінці є навіть коротка стаття психолога про те, як спілкуватися з людьми, які переживають втрату”
“Я вже проводила не одну зустріч з жінками, які пережили втрату разом з психологами, психологи однозначно кажуть, що ця книга багато в чому терапевтична і ті відгуки, які я отримую від людей, які пережили втрату або переживають її зараз, вони це підтверджують тому, що багато таких жінок розуміють, що вони не самі”
Скільки часу вам було потрібно для того, щоб зібрати усю інформацію, написати та видати книгу?
“Я писала цю книгу більше ніж пів року, тому що це дійсно потребувало і підготовчої такої роботи й психологічно це теж було не просто, тому що мені довелося емоційно повернутися в ті мої емоції, які я відчувала десять років тому. Це писалося важко: тут є моменти, коли описані моменти проживання втрати, моменти, коли героїні дізнаються про те, що їхня кохана людина чи загинула, чи зникла, чи в полоні, і це було дуже емоційно важко, і через ці моменти мені доводилося йти довго, примушувати себе якось через це переступати й рухатися далі, тому десь близько пів року, але видавництва працювали над нею досить довго… що вийшла аж через рік після того, як я її дописала”
Лариса Подкоритова
“Мене запросила пані Анна Чернега на цей захід і я дуже їй вдячна за це оскільки це є можливість поспілкуватися з іншими авторами та авторками, представити свої книги й одноосібні й спільні, і просто отримати задоволення від чудового заходу”
“Тут є книга моя одноосібна психологічні замальовки. Я є психологинею за фахом..тому представляю свої роздуми на тему психології, які свого часу публікувала у фейсбуці, а потім зібрала в книжечку”, – розповіла письменниця Лариса Подкоритова.
“Тут є збірка спільна з пані Іриною Подгурською, Ольгою Сидоренко, Анною Чернегою – “Спектроліт” і “Птахвіль”. “Спектроліт” – це різножанрова збірка тут можна знайти оповідання авторів на свій смак, колір ну як завгодно. “Птахвіль” – це гумористичні оповідання про те, як може виглядати Хмельницький з точки зору птахів. Тобто уявити собі. що ось тут, понад нами десь на дахах є місто птахів “Птахвіль”, вони є власне в кожному місті, але ми даємо Хмельницьку версію”, – додала авторка.
“У нас чудова є громадська організація “Ловці слів” в Хмельницькому ми спілкуємось, взаємно підтримуємо одна одну, допомагаємо створювати різні творчі проекти”, – розповіла Лариса.
Як ви прийшли до письменництва?
“Я писати почала дуже рано, ще дитиною. В мене досі лежить неопублікована фантастична повість, яку я в 12 років написала. Якось воно в мене скоріше хвилями, пишу, не пишу, але більше пишу, але видаватися почала відносно нещодавно”
Наскільки важливо проводити такі заходи як сьогодні?
“Необхідно, бо знову ж таки – це поширення української мови, української культури, української літератури. Це можливість побачити, що письменники – це теж люди зі своїми звичками, зі своїми вподобаннями, це можливість поспілкуватися одне з одним, отримати досвід, отримати просто насолоду від спілкування від таких заходів, зарядитися. А зараз це дуже важливо також”
Що ви могли б порадити майбутнім авторам та авторкам?
“Розпочати. Просто починати писати, йти навіть попри свій страх рухатися брати участь у літературних угрупуваннях, долучатися до фестивалів, конкурсів. Навіть якщо нічого не виходить, все одно пробувати, це в будь-якому випадку досвід, спілкуватися з іншими авторами, авторками й це теж надихає пробувати, проявляти себе”, – резмувала письменниця.
Ірина Подгурська
Ірина Подгурська – письменниця, одна зі співавторок збірки “Птахвіль”.
“Птахвіль – це один наш із найулюбленіших проектів, тому що ми почали писати, щоб просто розважитись під часи карантину, як ті діти, роздали собі псевдоніми..і просто радували себе, а коли накопилося декілька оповідань ми зрозуміли, що це вже дуже цікавий проект. Це не просто гумористична проза – це казки для дорослих. От я вчора розповідала, що дорослим теж потрібні казки, тому що казки – це через алегорію, пташечок, звіряток ..люди сприймають світ і намагаються відповісти собі на важливі запитання, добро, любов, дружба..Тут дорослі питання і наші герої птахи намагаються не те, що відповісти, вони про це розмовляють“, – каже Ірина.
Також авторка представила на книжковому ярмарку свою збірку “Я та моя бабуся”.
“Я почала її писати для Facebook і ці оповідання особливо перше, вони стали настільки вірусними, і ось вона слава так трохи прийшла, хоча здебільшого оповідання крали по всіх соцмережах”
“Тема про життя в похилому віці в дуже похилому віці, коли люди здебільшого вже в депресії вважають, що пора готуватися до похорону. Я показала, що моя героїня дуже старенька, з Одеси. Одесу вибрала, тому що обожнюю це місто. Вона показує як можна жити, радіти життю, і в будь-яких ситуаціях виходити переможницею…І ці оповідання дуже сподобались вони вірусились, а потім мої друзі в літературній спільноті, вони почали видавати збірку, Лариса (Лариса Подкоритова – ред) настільки просила, що навіть намалювала ілюстрації, це був отакий подарунок”
На разі Ірина пише новий роман у співавторстві, там будуть русалки, мавки, водяники та інші міфічні істоти.
“Це роман – міське фентезі про Відьму й Ворожбита, які живуть в Хмельницькому дуже давно. Крім того, всі міфологічні істоти вони всі живуть серед нас. І я прототипом взяла своїх дуже хороших знайомих друзів і їх описала, одного друга описала як Водяника він живе у квартирі біля базару, але у квартирі завжди сиро, вогко, тобто істоти міфологічні із задоволенням користуються тим, що створили люди: гаджетами, надбаннями цивілізації, мобільними телефонами. Вони теж носять сучасний одяг. І там розповідається про добро про зло про наше життя з точки зору міфологічних істот, які безсмертні”
Читати потрібно, щоб …
“Читання розвиває фантазію, розвивається фантазія, мозок не старіє, нервові клітини теж потрібно зміцнювати, так як мʼязи, які зміцнюємо за допомогою гантелей. Розвивається увага, розвивається фантазія…Читати потрібно, щоб не думати дурні думки, особливо зараз, коли ми зациклені на новинах вельми сумних”, – каже авторка.
Ольга Сидоренко
Ольга Сидоренко, письменниця, ілюстраторка представляє свої книги, а також збірки в яких вона брала участь.
“В мене є книги для дітей. Я писала про продорожуючу смерть з Мексики. Ці книги розраховані для дітей від 5-ти років для тих особливо, хто вперше стикається з таким поняттям, як танатос тобто розуміння, що всі ми смертні й колись це відбудеться з кожним з людей”, – каже Ольга.
Вона також розповіла про книгу “100 відтінків темряви”.
“Далі “100 відтінків темряви”, можливо ви чули є така спільнота, яка любить писати горор тут представленні мої оповідання з циклу “Вагомі”. Я обожнюю горор, пишу зараз книги у цьому стилі про Бабу-жабу та її Діда-онуча. Це така сюрреалістична горор проза”, -зазначила авторка.
Загалом письменниця представила такі книги: “Моертине свято”, “Знайомтесь – це Моерта”, “100 відтінків темряви”, “Дзухіцу й алкоголь”, “Словолови”.
“В нашому місті Хмельницькому є така літературна спільнота під назвою “Ловці слів” я є однією зі співзасновниць і кожної другої середи місяця проводжу лекції … і наша літературна спільнота видала кілька журналів “Словолови” вони називаються, для того, щоб представити свою творчість і показати як вони прогресують в тому чи іншому напрямку, хтось співає пісні, хтось пише вірші, хтось пише оповідання”, – додала Ольга.
Чому ви вирішили присвятити своє життя письменництву?
“Мені здається, що люди не хочуть присвятити своє життя письменництву там чи навчанню інших людей, це їх так пре. Це такий поклик ніби шлях митця і ти не хочеш, але ти все одно будеш писати, тому я думаю, що це просто поклик серця. Хтось навіть складає дуже довго пише в стіл, а потім в один чудовий момент він це дістає здуває пил і видається, тому що це не сховаєш творчість, вона є або її нема”
Наскільки важлива українська літ зараз і якщо важлива, то чому?
“Українська література зараз надважлива і я дякую Богу за те, що він від нас відмежував оцю, як сказати “країну-гній”(росія – ред.) і наші книгарні першими підтримали і забрали усю російську літературу з полиць і нам дуже важливо наповнювати зараз книгарні якісною літературою це дуже важливо для наших дітей, для наших підлітків, для поколінь, які ідуть за нами, для того, щоб вони читали дуже класну якісну літературу. Треба працювати в цьому напрямку і дуже ретельно і цікаво це робити, щоб зацікавлювати наших дітей читати”
Чи була в вашому житті присутність російської мови або літератури, чи мала вона на вас вплив, і якщо це негативний вплив, то який і як ви від неї відмежувалися?
“В мене була зросійщена сімʼя, я зростала в сімʼї, яка спілкується російською мовою. Звісно після того, як почалося повномасштабне вторгнення усі члени моєї сімʼї перейшли на українську мову і це був свідомий крок. Не те, що нам було легко типу: а ми колись розмовляли, а тепер забули. Ні ми вчили мову і переходили. російська література сповнена пропаганди й звеличування імперськості й тому, я вважаю, що її взагалі не варто ні вивчати, ні читати, взагалі обмежити себе від цього чтива”
Що ви можете порадити майбутнім письменникам поетам і людям, які починають свій шлях?
“Я можу порадити писати, не боятися показувати те, що ти написав, приходити в літературні спільноти, приїжджати на літературні ярмарки, фестивалі, заходити в крамниці, просто бути й виходити на світ, щоб їх бачили, щоб з ними знайомились. Дуже важливо, коли є підтримка спільноти, тоді людина розквітає і видається, і творить, і все тоді відбувається”, – резюмувала Ольга Сидоренко.
Видавництво “БукБанда”
Наша журналістка також поспілкувалася із представницями видавництва “БукБанда”: власницею та авторкою – Лесею Яцутою та авторкою, адміністраторкою і редакторкою видавництва Анною Стаднік. Видавництво та авторки представляють фантастику українських авторів.
Леся Яцута на книжковому ярмарку презентує трилогію “Вибір слави” першу книгу “Темен” та збірку новел романтичного фентезі “Час тіней”.
“Також в цьому році вийшла збірка новел романтичного фентезі (“Час тіней” – ред.) з українськими авторками, де я також взяла участь. Взагалі книжка націлена на читання з задоволенням, бо зрозуміли, що не вистачає українському ринку від українських авторів романтичного еротичного фентезі, от ми написали дуже круту збірку”
Анна Стаднік презентує книгу “Свій Чужий”.
“Це історія про те, як в острівній країні існує загроза, нападають мутанти й відповідно для того, щоб їм протистояти є спеціальна академія, котра навчає спецпризначенців для боротьби з ними, тож історія про те, як студенти-практиканти їдуть у різні куточки країни для того, щоб розібратися що там коїться”, – розповіла Анна.
Як варто залучати читачів саме до українського фентезі?
“Взагалі зараз і так набирає популярності українське фентезі насамперед, тому що книжки саме від українських авторів роблять такими якими вони в принципі на поличці не сильно відрізняються від перекладної літератури…По-друге, мені здається, що треба акцентувати увагу на тому, що наші українці й автори наші пишуть саме з такою ноткою сильних персонажів в сенсі боротьби і немає дуже багато цієї клішованості, яку ми бачимо повторюється у перекладній літературі. Погляд українського автора на фантастику він свіжіший, ідей набагато більше цікавіших і не є чимось, що ми вже давним-давно читали сто разів і воно повторюється просто з книжки в книжку тому, читайте українських авторів, бо вони вам дадуть нове бачення на українську фантастику”,– каже Леся Яцута.
“Щоб заохотити розказуйте, розказуйте про книжки більше… Люди банально просто не знають що існують такі автори та такі книжки, такі там класні серії, цикли, тому читайте розказуйте про це показуйте, діліться враженнями, фотографуйте їх, в Instagram викладайте просто, щоб якомога більше людей дізнавалася про те, що є”, – рекомендує Анна Стаднік.
Чому саме фентезі й що вас надихнуло написати ваші романи?
“Ми сиділи невеличкою компанію і подумали: “А чого ми не можемо створити збірку оповідань в жанрі містики?”. Це було ще у 2021 році, ми її зробили, зрозуміли, що в нас прикольно вийшло і ми заснували видавництво. А далі це сталося з точки зору, що ми хочемо читати фантастику..Ми просто вирішили, що ми маємо зробити щось, щоб цієї фантастики стало більше, відповідно ми створили видавництво, відповідно ми набрали крутих українських авторів і сподіваюся, що дали ринку України щось, що може розбавити те іноземне що є”, – зазначила Леся.
Як ви співпрацюєте з авторами, чи важлива для вас позиція автора під час того як ви з ним працюєте?
“Звісно нам важлива позиція автора, тому що це нормально коли співпраця має складатися з людьми з якими в тебе схожі цінності. Якщо у людини цінності разюче відрізняються від наших, то на жаль така співпраця просто не складеться”, – каже Анна.
Що потрібно зробити людині, щоб ви її надрукували й кого ви ніколи не надрукуєте?
“Як ми відбираємо: перш за все важливий текст і якість написання, наскільки цікавий сюжет, наскільки майстерна мова автора наскільки сам автор взагалі готовий співпрацювати, працювати, якось бути залученим, бути активним в соцмережах, такі фактори здебільшого вирішальні йдуть.. ну й оскільки в нас видаються лише фантастичні жанри, то на разі ми не приймаємо прозу реалістичну, збірки й класику”, – розповіла Анна Стаднік.
“Я думаю, що це не буде якоюсь новинкою, якщо ми скажемо, що якщо автор пише російською, то відповідно ми не будемо видавати. Якщо автор прийшов і сказав, що текст написаний російською мовою, але я хочу, щоб ви переклали українською, ми теж не будемо видавати. Тут навіть не з того моменту, що так він хоче його перекласти українською, а навіть банально з того, що не захотів сам це зробити. Ще якщо автор написав нам російською на пошту, і тут ще це, мабуть, буде порада авторам, ми звертаємо увагу на авторів точніше на те якщо автор нам пише: “Ця книжка це прорив, такого ніде ніколи не було, ви якщо не візьмете ви пошкодуєте”.. Ні ми не будемо брати автора з такою тезою. Я розумію, і це дуже круто, що автор любить свою книгу, але коли ти вже розумієш, що в автора якісь завищенні очікування я не певна, що ми можемо відповідати цим очікуванням”, -сказала Леся Яцута.
“І так ми дивимося, щоб воно було фантастичне. Зараз менше звертаємо уваги на серії, більше, щоб це була одиночна книга, звертаємо менше уваги на книги, які перевалюють там через 500-600 тисяч знаків..ну і якщо автор хоче написати щось класне я думаю ми відчуємо цей вайб через пошту”, – сказала вона.
Тетяна Безушко
“Сьогодні я представляю і дитячу і дорослу і навіть підліткову літературу підліткову літературу у мене є власна збірка новел “Крила” – це новели на соціально-побутову тематику, вона складається з двох частин: до повномасштабного вторгнення перша частина написана, і друга – це вже події нашої війни, це життя наше”
“Далі збірочка “Від теплих історій вузлик напамʼять” – це історії про бабусю і від видавництва “Академія”, також збірка жахастиків підліткових і від різних видавництв – це вже дитяча література“, – каже письменниця Тетяна Безушко.
“Дитяча література сьогодні представлена збірочка “Чарокрил” – це збірка казок різних українських авторів про червонокнижних птахів на таку великодню тематику, на різдвяну тематику, і найновіша це про літні пригоди, вони написані зовсім нещодавно від видавництва “АРТ” для літнього читання для дітей, щоб читали влітку у мене зокрема написана історія про нашу Бакоту”, – додала авторка.
Як писати для дітей, що потрібно знати, і чому ви вирішили писати для дітей?
“Ну взагалі я мама трьох дітей і вчителька, працюю педагогом.. тому постійно працюю з дітьми, тому дуже люблю створювати власні заходи й колись починала писати для своїх дітей і це вже переросло в хобі потім видавалися мої книги, збірки, писалися казки в газети журнали і я вже не уявляю свого життя без казки. Особливо зараз в теперішній час тоді, коли нам потрібно віра в людину, от я зараз звідти черпаю своє натхнення і свою енергію”
Чого навчає ваша література?
“Я намагаюся показати любов, красу природи, намагаюся більш розказати про історичні якісь події, про памʼятки природні і архітектурні нашого саме Поділля, саме Хмельниччини, як я говорила в “Незвичайних днях” саме про Бакоту, я розповідаю для того, щоб діти дізналися, що таке є, яка красива земля наша, але тут я не розказую про болючі події, але коли я на презентації я трошечки більше розказую, що ж таке Бакота і як вона створилася. За допомогою казок я намагаюся все-таки показати історію, і те чого б вони не навчилися на звичайних уроках, а в казці просто проводжу якісь серйозні питання для того, щоб чомусь навчити дітей”
Наскільки важливо проводити такі заходи як сьогодні, і брати у них участь?
“Літературні фестивалі взагалі дуже потрібні для того, щоб відкрити нових письменників. Я люблю літературні фестивалі і різні події для того, щоб відкрити того автора, можливо я б не звернула увагу якусь книгу, а так прийшла почитала, поцікавилася, прийшла на презентацію, захопилася чимось, і вже відкрила для себе нового українського сучасного письменника. Це дуже круто тому, що це приближує письменника до читача, а читача до письменника”, – резюмувала Тетяна.
Шкаврон Олена
Шкаврон Олена – книжкова ілюстраторка приїхала з Камʼянця-Подільського та презентувала на ярмарку листівки, наліпки та книги “Місто на камені” і “Експедиція за дивовижними тваринами”.
“Моя найперша книга – це “Місто на камені” – це скетчбук про Камʼянець-Подільський – це наче такий путівник з яким ми ходимо, гуляємо по місту і можемо туди записувати власні думки і також читати те що я там написала”, – каже Олена.
“А “Експедиція” – це велика книга про рідкісних тварин. Працювала я над нею близько 5 років. З видавництвом “Час майстрів” і тут багато карт на всі континенти, наліпки, велика книга, досить цікава саме для дітей близько 10-12 років”, – додала авторка.
Що вас надихає?
“Я завжди любила читати й також любила малювати, а книжковий ілюстратор – це щось середнє з цих двох справ, тому можна сказати, що в мене подвійне задоволення і листівки й так далі – це спосіб теж самовираження, показати себе як художницю і загалом це моя улюблена справа тому, я вважаю що це таки тільки початок, хоча я вже близько 12 років цим займаюсь, але хочу ще”
Чи пишете щось зараз?
“В планах багато є намагаюся писати велике фентезі я думаю це займе багато часу, а з менших проектів, те як в мене є “Місто на камені” про Камʼянець-Подільський зробити подібні скетчбуки інших українських міст або замків чи памʼяток”
Щодо “Міста на камені” як відбувалася робота, можливо ходили оглядали будівлі?
“Так. Там взагалі багато і легенди Камʼянця-Подільського написані й взагалі – це не тільки сухі факти про місто: це й особисті враження, наприклад, тут є і гумор певний, тут є і якісь розмальовки, тобто це більше розважальна література і водночас поетична. Те, що я писала, написано було десь близько 8-ми років тому, але книга досі актуальна. Хоча навіть памʼятки деякі змінилися, і тут є певний квест по книжці, тому вона буде цікава і дорослим і дітям. Вона для мене як така дуже авторська річ і дуже близька”
Що ви можете порадити майбутнім письменникам та ілюстраторам?
“Не тільки не боятись почати, а ще й намагатись закінчити власні твори, тому що по собі можу сказати, що я багато починаю, але не все можу закінчити й подати в видавництво чи, наприклад, презентувати це і не боятися презентувати свою творчість з найменшого і далі йти”
Наскільки важливо проводити такі заходи?
“Я їхала сюди з Камʼянця-Подільського спеціально на цю подію, тому що я почула, що в Хмельницькому не так часто щось подібне відбувається і я дуже була рада, що стільки авторів, з якими я навіть у моєму місті не могла зустрітись, ми побачились тут і все-таки це живе спілкування і знайомство, і я вважаю, що це дуже важливо, це навіть важливіше як онлайн, бо онлайн губиться часто, а жива присутність і людина інколи вирішують більше ніж щось цифрове”, – резюмувала Олена.
Мира Бо
Мира Бо – письменниця, на книжковому ярмарку представляє свою книгу “Жовті цеглини”.
“Це – психологічний роман від видавництва “Богдан”… Це історія про вибір. Головний герой дуже хоче змінити своє життя, але для цього йому знадобиться змінити життя когось іншого. Книга ділиться на три частини, кожна частина різна, зовсім різна, має свій настрій. А друга частина – це подорож Америкою і в ній є алюзії на твір “Дивовижний чарівник країни Оз”, – каже авторка.
Мира Бо розповіла, що це її найперша книга, яку вона писала 2 місяці, а редагувала 4 роки.
”Це моя найперша книга, писала я її 2 місяці редагувала 4 роки, ось, знадобилося, щоб вона вийшла 4 роки… Я звільнилася, сіла в кухні не виходила 2 місяці й ось так вийшла книга. Напевно знаєте я зустрічала у своєму житті дуже багато талановитих розумних людей, але які зупинилися у своєму житті й забули про свою мрію, забули ким вони хотіли бути на що здатні, змирилися зі станом речей і я хотіла напевно підштовхнути і себе і їх, щоб вони прочитали книжку і хоча б задумалися: можливо варто щось змінити”
Як ви вважаєте наскільки важливі такі події, як сьогоднішня?
“Життєво важливі. Якщо чесно я дуже рада, що в Хмельницькому і в інших містах з’являються все нові й нові фестивалі, запрошують як відомих, так і маловідомих письменників, поетів, ілюстраторів. Я вважаю, що всі люди які беруть участь на даний момент у видавничій справі важливо їх показувати й допускати до них читачів. Я сподіваюся, що такі події будуть і далі відбуватись розвиватися і дуже велика вдячність усім організаторам”
Чи можете ви поділитися досвідом, порадами для людей які тільки починають писати?
“Я б сказала починати якнайраніше, тому що видавнича сфера вона потребує терпіння і я, наприклад жалкую, що я притримала свої твори декілька років і чекала незрозуміло чого. Я вважаю потрібно брати участь в конкурсах, по-перше, в літературних конкурсах – це дуже важливо, вони мені багато чого дали й в плані розвитку і в плані публікації і я вважаю перш за все потрібно писати, писати для себе, розвиватись і створювати історії. Якщо автор буде ними горіти, то вони рано чи пізно окуповуються”, – резюмувала Мира Бо.
Висновок
Фестиваль “Літерія” у Хмельницькому зібрав безліч авторок і читачів, сприяв поширенню української літератури та можливості краще її пізнати. Під час заходу відбувалися презентації, поетичні читання та вистави, виступали музичні гурти. На книжковому ярмарку можна було знайти літературу у різних жанрах. Відвідувачі могли познайомитися з авторками та авторами, поспілкуватися, підписати книгу та дізнатися щось нове для себе.
Репортаж записала та опублікувала
Журналістка та редакторка
Юлія Лемешева
Читайте також. Фестиваль “Літерія” у 2024 році
