У Хмельницькому відбулося відкриття виставки Григорія Синиці під назвою “Висоти і глибини народної самобутності”

У Хмельницькому обласному художньому музеї ( ХОХМ) відбулося відкриття виставки Григорія Синиці під назвою “Висоти і глибини народної самобутності”.

Журналістка Julia News побувала на заході та записала декілька коментарів у відвідувачів та організаторів.

Біографія художника Григорія Синиці

Григорій Синиця – український митець 20 століття, шістдесятник, художник-монументаліст, живописець, відданий послідовник ідей відродження національного монументального мистецтва Михайла Бойчука та його школи.

Визнання прийшло до художника лише в роки Незалежності.

Григорій Синиця народився 17 січня 1908 року в Одесі. Художню освіту здобув у Кіровоградському художньо-промисловому училищі. У 1930 році вступив до Київського художнього інституту, де навчався у майстерні монументального живопису у Миколи Рокицького, одного з учнів і соратників Михайла Бойчука. Михайло Бойчук сповідував ідею творчості на національному ґрунті, акумулюючи здобутки світового мистецтва, зокрема монументального мистецтва стародавнього Сходу та раннього італійського Ренесансу (школа Джотто), а також традиції стінопису часів Київської Русі.

За радянського режиму творчі пошуки та експерименти Григорія Синиці приховувались під грифом «бойчукізм», «формалізм», «націоналізм». 1934 року живописний факультет оголосили «розсадником формалізму» і всім студентам- «бойчукістам» пропонувалося залишити навчання.

Синиця знову за конкурсом вступив до інституту, навчався 1 рік у майстерні професора Падалки. Не бажаючи зраджувати школу Бойчука, на 5 курсі Григорій залишає інститут і займається самоосвітою. 1941 року в Києві відбулася персональна виставка.

При нацистській владі був в колоні, котру гнали до Бабиного Яру, йому вдалося врятуватись; численну кількість своїх робіт присвятив цій трагедії.

Після війни працював над новою технікою — флоромозаїка, створив 29 творів у цій техніці, над кожною працював по 2-3 роки. Працював на заводі «Керамік» Києва майстром-технологом, виконував завдання з відновлення міста.

У 1960-х Синиця з народними майстрами започаткував новий напрям — «Українська колористична школа» — шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії. До їх числа входили: Марія та Федір Приймаченки, Ганна Собачко-Шостак та Іван Шостак — народний розпис,  Ганна Верес та Ганна Василащук — ткацтво,  Федір Олексієнко — кераміка, Євмен Повстяний — вибійка, Олександр Саєнко — інкрустація соломкою. Автор естетично-філософської праці «Колорит в образотворчому мистецтві». Разом з учнями створював ряд монументальних ансамблів — з них мозаїчний стінопис у Донецьку та Олександрії.

Через звинувачення в націоналізмі та постійні гоніння з боку влади 1968 році змушений був переїхати до Кривого Рогу.

З 1971 року художник жив і працював у Кривому Розі, створював живописні твори (зокрема, абстракції), акварелі, експериментував в авторській техніці «флоромозаїка» із застосуванням матеріалів переважно рослинного походження. Проте як і у Києві, так і у Кривому Розі його мистецькі досягнення довгі роки нівелювалися та замовчувалися, а його твори не допускалися на виставки.

Відкриття та експерименти Григорія Синиці знайшли втілення у його монументальних творах. Визначним явищем українського монументального мистецтва стали мозаїка «Прометеї» у Донецьку, виконана майстром разом із Аллою Горською, Віктором Зарецьким, Галиною Зубченко та Генадієм Марченком; мозаїки на стінах інститутів Національної Академії наук України «Перемога», «Ковалі сучасності», «Тріумф кібернетиків», а також «Рух» на фасаді Палацу спорту Академії Наук.

У 1992 році за здобутки в царині української колористичної школи монументального живопису та цикл творів «Україна, життя моє» митця було нагороджено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Незабаром з’їзд Національної спілки художників України прийняв його до своїх лав.

У 1996 році його було удостоєно почесного звання «Заслужений художник України». 10 жовтня того ж року внаслідок інсульту він помер.

Сьогодні в будинку у Кривому Розі, де мешкав і творив Григорій Синиця, створено меморіальний музей. А «левову частку» свого творчого доробку, художник передав в дар Дирекції художніх виставок України.

Відкриття виставки у Хмельницькому

Під час заходу відбулася хвилина мовчання, задля вшанування памʼяті усіх, хто загинув через агресивні дії росії.

“Так співпало, що сьогодні День добровольця. Ми всі з вами дуже вдячні добровольцям, які першими пішли захищати Україну від російського агресора”, – зазначила заступниця директора ХОХМ Олена Михайловська.

На виставці презентовано 33 роботи Григорія Синиці кінця 1950-1990 років з колекції Дирекції художніх виставок України.

“Всі вони присвячені Україні: її тисячолітній історії, прадавнім часам, величі Київській Русі, неперевершеній красі та розмаїттю нашої природи, її щедрим дарам. На виставці ми споглядаємо «скам’янілий час», адже саме так називається одна із знакових робіт Григорія Синиці на історичну тематику. Перед нами постають стародавні церкви, храми, величні архітектурні споруди різних історичних епох. Митець реконструює історію, наповнюючи її життям, населяючи людьми, які мешкали в сиву давнину. Зображення реліктових київських пагорбів та крутоярів, уславлених церков і храмів – все дихає історією та старовиною”, – йдеться в прес анонсі заходу.

У роботах Григорія Синиці можна знайти Езопову мову: замаскований спосіб формулювання, коли думки висловлюють не вдаючись до прямого конкретизування: з натяками, задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань.

“Наприклад ось цей твір, не тільки в назві, а й напряму говорить про те, що це присвята Шевченку. Це Канівські кручі, і ми бачимо з вами, що майже в напівабстрактному такому пейзажному мотиві, ми бачимо мартинів, чайок, які вільно літають і це такий меседж від Григорія Синиці, що неможливо стримати людину, яка має гідність і відчуття свободи на рівні відчуття життя. Тому дуже рада, що у вас і у нас є можливість слідкувати за його творами памʼятати про нього і розповідати нащадкам про потужні таланти, які є в скарбниці українського мистецтва”, – розповіла Олена Михайловська.

Коментар

Віктор Трачук – викладач Хмельницького національного університету кафедри рисунка і проєктної графіки каже, що роботи йому дуже сподобалися.

“Я побачив афішу про те, що буде ця виставка я знав, що це художник знаковий, ну я сам художник тому цікавлюся, але я ніколи не бачив в натурі його робіт, тільки в репродукціях, тому і зацікавився, роботи дуже сподобались, цікаві такі своєрідні, відчувається, час епоха, і тому я прийшов на виставку, я задоволений“, – каже Віктор Трачук.

“Я скажу мені всі роботи сподобались, я поправді кажучи, ще всі не продивився, але я так бачу, що всі роботи на мене велике враження справили. А що сподобалося, якщо конкретно: декоративність живопису, яскраві фарби. Ну такий от підхід творчий особливо, якщо проаналізувати мистецтво 50-60-их років України ХХ століття рідко, коли художники такі яскраві фарби використовували такий декоративізм в їх роботах”, – зазначив Віктор Трачук.

Він також додав, що такі заходи – дуже важливі.

“Дуже важливо. Треба підіймати культурний рівень міста нашого, населення нашого. Не тільки, щоби люди бачили в інтернеті, якісь роботи, але й також могли б реально побачити їх в музеї, тому, що враження набагато сильніші і цікавіше дивитися на такі роботи” , – додав він.

Дирекція художніх виставок України

Дирекція художніх виставок України – це культурно-мистецька інституція, важливим вектором діяльності якої є популяризації в Україні та за її межами кращих надбань українського образотворчого мистецтва. Дирекція спеціалізується на організації масштабних культурно-мистецьких проєктів та виставок по всій Україні.

“ДХВУ здійснює культурно-мистецькі заходи у тих регіонах, де це можливо, з урахуванням нових реалій. Впродовж 2022 – 2024 років Дирекція, не зважаючи на труднощі воєнного часу, проводить понад 20 культурно-мистецьких заходів щорічно”, – йдеться в прес анонсі заходу.

Виставка “Висоти і глибини народної самобутності” у Хмельницькому триватиме до кінця квітня.

Репортаж записала та опублікувала

Журналістка та редакторка

Юлія Лемешева

Читайте також. У Хмельницькому відбулося відкриття фотовиставки під назвою «ТЕРИТОРІЯ СВОБОДИ. АРТЕФАКТИ»