Рецензія на фільм “Сон” 1964

“Сон” — український радянський біографічний кольоровий художній кінофільм 1964 року, присвячений Т. Шевченку. Фільм знято режисером Володимиром Денисенком на кіностудії імені Олександра Довженка.

Прем’єра відбулася у Києві 3 листопада 1964 року.

До Шевченківських днів редакція Julia News підготувала для вас рецензію на фільм “Сон” 1964 року.

Фільм розповідає про період життя поета від дитинства до вироку заслання.

Засобами кіномистецтва автори фільму викривають «святих отців» — поборників темряви й мракобісся. В експозиції нам показують Шевченка на допиті, а потім відбувається часовий зріз, де ми вже спостерігаємо за біографією митця. Стрічка наповнена багатим аудіо супроводом, але й також українськими народними піснями й віршами головного героя.

Фото: dovzhenkocentre.org

Пани бояться пісень українських називаючи” ви й не уявляєте, яке зло причаїлося” говорячи про Шевченка та пісні.

Шевченко в фільмі — це людина, яка приходить до висновку про облудність релігії. Ми бачимо момент, коли малий Тарас запитує “а хіба святі бувають у мундирах?” ця сцена показує повну абсурдність поклоніння перед російською владою.

Тривалість стрічки – 91 хвилина.

Головний герой тут проживає і миті дитинства в бур’янах з розповідями про козаків від кобзарів (тут ми бачимо і чуємо мотиви з поети “Гайдамаки”) , і миті дорослішання й кохання: крізь ці часові проміжки рівною лінією проходить бажання митця малювати й вчитися, а також його любов до волі й спротив, який з часом лише посилюється: коли його б’ють він і сльозинки не зронив, в його погляді нема покори, що лякає пана більше що-небудь інше.

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Майже 7 хвилин режисери виділили для показу дороги до санкт-петербурга частково відчувалася затягнутість і супроводжувалася дуже напруженими аудіоефектами, але ця затягнутість була виправдана . Творці намагалися показати всю катастрофу цієї дороги смерті, адже люди вмирали, замерзали й голодували.

Фото: Скриншот з фільму

Також у стрічці присутній мотив “брацьких народів”, який викликає повний дисонанс та абсурдність, прірву між верхами та низами, коли спадкоємець престолу називає прибулих українців “братці”.

Важливий момент відношення російської імперії до України простежуємо в діалозі спадкоємеця:

“- З України? А що таке Україна?

– Малоросія ваше височєство.

– О, я й не знав, що в мене є така країна”

Абсурдності діалогу і “братерству” додає той факт, що імперець в теплі в кареті а українці стоять і мерзнуть з дороги, голодні й холодні, закріпачені й невільні.

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Автор часто грає з часовими проміжками та кольором, на допиті в актуальних подіях ми спостерігаємо темні тони, у розвитку світліші, а коли нам демонструють дитинство то там переважає сонце, світло і яскравість дитячих літ за якими так сумує головний герой.

Дуже тонко творці підійшли до питання знищення катериною ІІ Запорізької Січі. Людина, яка не є в історичному контексті точно не зрозуміє сенсу діалогу: “Перший хто обдирав, а друга доконала”

Фото: porokhivnytsya.com.ua

У зав’язці Шевченко мріє про волю, говорить про це з українцями під час вечері яка також має в собі християнський підтекст вечеря, як “Таємна вечеря”. А також у діалозі паралель на Апостола Петра, де йому Ісус говорив: “цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене”.

Тільки тут ці слова говорить земляк: “Ще треті півні не проспівають і ти його зречешся, і скажеш що не знаєш його”

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Дієслово “продаси” і “продам” робить відсилання на Юду (себто зрадника, який зрадив Христа продавши його за 30 срібняків)

Центральною фігурою є Шевченко, який все чує все розуміє, який шлях проходить Україна і, які його оточують земляки.

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Сцена з ріднею в петербурзі передає весь трагізм ситуації режисери використали тут візуальний ефект червоної фарби, як крові на руках Шевченка, який покинув Україну і сидить у Петербурзі за що рідня засуджує його.

Важливо зазначити, що фільм художньо-біографічний і не варто сприймати усі події у ньому за чисту монету, наприклад сцена де Шевченко нібито несе гроб Пушкіна.

Фото: dovzhenkocentre.org

Мова. Гра із мовою теж один із важливих способів режисера, загалом весь фільм озвучено майже українською, лише моменти торгів за Тараса викупу з кріпацтва озвучуються російською, що викликає просто неймовірно негативні емоції.

У кульмінації автор теж обіграв мову, коли Шевченко нарешті здобуває волю він на радостях біжить до своїх земляків і кричить російською: Я вольний. Я вольний. Де стикається з нерозумінням і завмиранням земляків на місці. Усвідомивши, що став звертатися до своїх не їх мовою опускає голову і каже: “Добридень”. Так наче все зрозумів.

Фото: porokhivnytsya.com.ua

У розв’язці ми знову потрапляємо в чорні тони актуальних подій і отримуємо вирок.

Якщо говорити про гру актора Івана Миколайчука, то з роллю Шевченка він впорався блискуче, за Шевченком було цікаво спостерігати, його трансформація відбувалася поступово, але ні на мить не залишав його спротив і відданість Україні.

Відгуки про стрічку 

Фільм, на думку французького дослідника, історика українського кінематографа Любомира Госейка, побудовано на зіставленнях і непрямій хронології, сучасне переплітається з минулим, сон із дійсністю:

“Наприкінці цього новаторського фільму, який коригує попередні версії в бік національної свідомости, Шевченко проходить коридором, де один за одним з’являються персонажі його поеми. Можна бачити, як зі свого портрета виходить цар, котрий починає невимушену розмову з поетом, чия особиста трагедія полягає в тому, що він бачить себе —– і звільненого —– серед кріпаків. …Володимира Денисенка більше хвилює етичний бік героїв, їхня та їхньої країни доля в боротьбі за справедливість і добро. Він одним із перших у післядовженківському поколінні, хто накреслює нові шляхи, робить нові пролами в національній свідомості, випереджаючи Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осику, Івана Миколайчука”

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Наступною екранізацією життя та творчості Тараса Шевченка стала стрічка Сон (1964) від режисера Володимира Денисенка, автора найкращого сновидного фільму українського кіно На Київському напрямку 1968 року (десь поруч ще його фільм Совість того ж року). Це вже геть зовсім інакший погляд на Шевченка під час хрущовської відлиги (але водночас з антирелігійною кампанією)“,- йдеться у статті

Олександра Ковальчука

Фото: porokhivnytsya.com.ua

” Жодної сталінської плакатності (…) чи великобратських промов. Без кукринікси, але з бароковим гумором та гоголівським сюром. З розумінням, що всі ті генерали та поліціянти були не зовсім дурними людьми. Інтимно про закоханого Шевченка. З оголеною натурою. З кольорами, які можуть змагатись з Параджановим у цій нелінійній круговерті флешбеків та фантасмагорій. І навіть ментик жовто-блакитного поруч якось пропустили. — Зі статті «Шевченко у радянському кіно. Тарас Шевченко у кольоровій кінематографії радянського періоду”

— Олександр Ковальчук

Фото: porokhivnytsya.com.ua

У фільмі 1951 року батько Тарас – запеклий старозавітний пророк, а тут – тихий Ісус, червоний Ісус, який ділиться хлібом з російським дітям десь поміж лютої зими та безпосередньо розбиває четверту стіну. Молодого Шевченка грає юний бог весни Іван Миколайчук (якими діонісами разом з Іваном Гаврилюком вони витанцьовують в Анничці (1968) Бориса Івченка)[1]. — Зі статті «Шевченко у радянському кіно. Тарас Шевченко у кольоровій кінематографії радянського періоду»

— Олександр Ковальчук

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Фільм “Сон” займає 95-ту позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.Стрічка змальовує внутрішній стан митця в ті дні, його спогади про роки, прожиті в кріпацтві, роздуми про вітчизну, народ і свободу. Ми рекомендуємо нашим читачам переглянути його та залишити свої відгуки у коментарях.

Рецензію написала та опублікувала

Журналістка та редакторка

Юлія Лемешева

Читайте також.  Руйнація міфів про мову: “Соловей співає. Доки голос має”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *