9 лютого 2015 року росіяни розстріляли пораненого Олександра Бердеса, Василя Демчука та Павла Плацинського. Тіла вбитих прикопали в лісосмузі неподалік села Логвинове Донецької області. Згодом волонтери групи «Патріот» знайшли тіла бійців.
Сьогодні ми згадуємо їх життєвий шлях та героїчну боротьбу за незалежність України.
Олександр Бердес
(16 вересня 1979 – 9 лютого 2015)
Олександр Миколайович Бердес — український військовий, молодший сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України.
Народився 16 вересня 1979 року в місті Жашків, Черкаської області.
Навчався у Жашківській школі № 3. Згодом продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 38, м. Жашків. В 1997 році був призваний до Збройних сил України. Після демобілізації працював на різних посадах у Жашкові.
21 серпня 2014 року був мобілізований до Збройних Сил України та направлений в 30 окрему механізовану бригаду.
Зник безвісти 9 лютого 2015 року, коли дві машини 30-ї механізованої бригади потрапили під обстріл поблизу села Логвинове. Олександр Бердес разом із п’ятьма товаришами по службі направлялися до Слов’янська, але бойовики влаштували на дорозі засідку.
Згодом в інтернеті з’явилося відео, де було видно як бойовики знущаються над трьома полоненими українськими військовими. Рідні впізнали на цьому відео Олександра. Разом з ним потрапили до полону військовослужбовці 30-ї ОМБР Василь Демчук та Павло Плацинський. Це відео було також оприлюднене російським телеканалом «Дождь».
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, посмертно (13 серпня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Похований 9 квітня 2015 року в місті Жашків, Черкаської області.
Василь Демчук
( 15 січня 1972 – 9 лютого 2015)
Василь Гервасійович Демчук — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Був п’ятою дитиною з шести у своїх батьків. У віці десяти років втратив маму. Закінчив Колківське СПТУ, тракторист. В РА проходив строкову службу в танкових військах. Працював будівельником, жив у старшого брата Петра в селі Забороль.
Мобілізований у серпні 2014-го, командир бойової машини-командир відділення, 30-а окрема механізована бригада.
9 лютого 2015-го зник безвісти — два автомобілі бригади потрапили під обстріл поблизу села Логвинов. Василь був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками, такої ж долі зазнав старший сержант Павло Плацинський. Терористи знімали на відеокамеру його катування, у морзі Василеве тіло було з понівеченою головою, без вуха.
Впізнаний серед загиблих у донецькому морзі. Без Василя залишилися батько, брати, сестри, племінники, кохана жінка — цивільна дружина Галина, Василь планував одружитися після демобілізації.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 13 серпня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.
Похований у рідному селі у Волинській області.
Павло Плацинський
(8 лютого 1978 – 9 лютого 2015)
Павло Янович Плацинський — старший сержант Збройних сил України.
Механік-водій, командир відділу доставлення набоїв, 30-та окрема механізована бригада.
Зник безвісти 9 лютого 2015 року, коли дві машини 30-ї механізованої бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове. Павло Плацинський разом із п’ятьма товаришами по службі направлялися за боєприпасами до Слов’янська, але бойовики влаштували на дорозі засідку.
Як з’ясувалося пізніше, 9 лютого 2015 року бойовики розстріляли пораненого Олександра Бердеса, Василя Демчука та Павла Плацинського. Тіла вбитих прикопали в лісосмузі неподалік села Логвинове, Артемівського району Донецької області. Згодом волонтери групи «Патріот» знайшли тіла бійців.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 13 серпня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Похований в Радомишлі 9 квітня 2015-го.
Читайте також. Окупанти у Сєвєродонецьку знесли пам’ятники Сергію Губанову та Олександру Радієвському