Історія пісні починається з 1914 року в Галичині Степан Чарнецький за мотивами останнього куплету козацької пісні «Розлилися круті бережечки» написав “Червону калину”, до речі саме ця назва є правильною, але через популярність її у народі всі звикли називати “Ой, у лузі червона калина”.
Після початку Першої світової війни пісню ймовірно доповнив Григорій Трухов. “Червона калина” виконувалася січовими стрільцями та стала народною. Варіантів походження пісні існує декілька.
За першою версію, початковий нотний варіант композиції, близький до сучасного тексту, створив відомий поет, директор і режисер Степан Чарнецький у 1914 році. Поставивши на сцені трагедію Василя Пачковського “Сонце Руїни”. Автор був незадоволений фінальною піснею-скаргою України “Чи я в лузі не калина була”, тому для оптимістичнішого фіналу вставив у постановку народну пісню “Розлилися круті бережечки”, трохи переробивши слова, аби текст краще вписувався у зміст вистави. Останній куплет залишився без змін.
До того ж зробив для пісні зовсім нову, споріднену з народною, мелодію. Михайло Коссак розклав її на інструменти. Отже, це фактично був рімейк версії пісні, яку опублікували Володимир Антонович та Михайло Драгоманов у 1875-му році.
Дещо інша версія належить самому ж Степанові Чарнецькому. У львівській газеті “Діло” 1916 році вийшла друком розповідь композитора Михайла Гайворонського про походження деяких стрілецьких пісень, не забувши й про “Червону калину”.
Зі слів Михайла можна було зрозуміти, що автор пісні є начебто сам автор «Сонця Руїни» Василь Пачковський, а заслуга у популяризації належить директору та режисеру Українського театру “Руська бесіда” Йосипові Стаднику.
У висновку, причетність до творення пісня самого Степана Чарнецького замовчувалася. Він помітив цю неточність і написав листа до редакції:
“У «Сонци руїни» ніхто тої пісні не знайде (в V дії співає Прися: «Чи я в лузі не калина була?»), та що Львів тої пісні не чув в театрі на згаданій драмі, бо там при кінці II дії співано «Гей не дивуйтесь» як і автор бажає. Аж в два роки пізніше, коли я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця руїни», заступив я пісню «Гей не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак… «Сонце руїни» грали ми лише в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Станиславові, Чернівцях і Чорткові“.
Обробка Чарнецького стрімко стала популярною. Особливо коли на початку Світової війни її підхопили Українські Січові стрільці. Для них ця пісня стала одним із гімнів їхньої формації.
У 1921 році ветерани УСС створили видавництво “Червона калина”. Воно публікувало спогади учасників боротьби за незалежність, воїнів армій УНР та ЗУНР та дослідження на теми української революції.
Уперше, пісня прозвучала закордоном у 1925 році. перший Її запис здійснив український співак з нью-йоркської “Метрополітен Опера” Михайло Зозуляк, той самий, який за дев’ять років до цього записав гімн “Ще не вмерла Україна”.
Вдруге, “Червона калина” з’явилася на платівці в США, в аранжуванні Олександра Кошиця, того самого чоловіка, який зробив знаменитим у всьому світі українського “Щедрика”.
У роки Другої світової пісня стала надзвичайно популярною серед воїнів УПА.
У 1980-х пісня починає відкрито звучати на концертних майданчиках, стадіонах та протестних мітингах.
У наші часи, “Червона калина” звучить у цілому світі різними мовами. Пісня ще за часів козаччини 17-го століття, записана в період національного відродження у 19-му, оброблена в часи української революції на початку 20-го століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними та єднає з нашими попередниками, які боролися за волю та незалежність України протягом минулих віків.
Читайте також. Життя і творчість автора пісні “Червона калина”.
[…] Читайте також. Історія створення пісні “Ой, у лузі червона калина” […]